Образ Тетяни Ларіної за романом «Євгеній Онегін»
Є такі твори в художнім літературі, в яких зустріч з героєм осяє душу і сповнить її радістю й тривогою. Такс відчуття дарує нам образ Тетяни Ларіної з роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онегін». Вона, як шекспірівська Джульєтта, стала символом жіночності, безмежної любові й порядності.
Якщо подивитися на історію кохання героїні Пушкіна очима неупередженого читача, то вона може здатися сентиментально-простою: неподілена любов дівчини, а потім – запізніле прозріння та каяття юнака. Та за цією фабулою ми відчуваємо возвеличення у вірші незвичайної
У звичайному селі серед обмежених поміщиків і пригноблених ними бідняків, серед банальних сільських панночок виріс характер яскравий, сильний, здатний на щастя неподіленого кохання: «Були чужі їй пустотливі розваги», «Вона любила на балконі стрічати сонце в тишині», «Їй уподобалась романи/ Ще з юних літ».
Поет неначе готує нас до чогось незвичайного, адже недарма він змальовує образ дівчини у контрасті до інших. Змальовує так, що ми розуміємо: Пушкін гаряче любить свою Тетяну, співчуває їй, але не може відвернути біди. ! раптом ти теж починаєш хвилюватися,
…Чому – Онєгін? Чому не хтось інший, адже Тетяна росла в оточенні рівних поміщицьких родин? Відповідь проста: адже Онєгін – теж незвичайна особистість, яка виділяється на тлі інших. Тетяна підсвідомо розуміє це, тягнеться до нього, розкриваючи серце… І починається моральний двобій незвичайних сердець: люблячого й холоднокровного. Саме любов возвеличує одне і кидає у прірву інше.
Тетяна піднялася над забобонами, перша освідчилася в коханні, подавши разом зі своїм листом серце на довірливо простягнутій долоні. Та Євгеній зневажливо-гордо відводить цю долоню і неначе навідмаш б’є дівчину: «Учіться володіть собою». Але Тетяна із понівеченими надіями все одно залишається на п’єдесталі свого кохання. А от Онєгін морально падає, і падіння це ускладнюється вбивством Ленського. Двобій двох сердець закінчується перемогою Тетяни.
І це доводять наступні події, у яких змальовується раптова зустріч Онєгіна з Тетяною у будинку її чоловіка. Перед нами – та ж сама Тетяна: «Зберігся в неї рівний тон, смаку хорошого закон». А ми, неначе німі свідки, розуміємо: це – жінка, що встояла після тяжкого удару долі, приниження, зневіри, поховання дівочої надії.
Чи це тільки здається, що кохання поховане назавжди? Звісно, воно ж живе: і Пушкін це підтверджує:
Хто б слід її на самотині
В цю бистру мить не розгадав!
Хто б Тані бідної в княжні,
Смутної Тані не впізнає!
Але вороття немає ..Так в образі Тетяни ми відкриваємо ще одну рису – вірність родинному обов’язку над вірністю почуттям, збереження власної
гідності. Численні покоління читачок знаходять в героїні риси для наслідування, намагаються бути на неї схожі, вчаться на її вчинках.
Я, звісно, погоджуюся з думкою літературознавців, що головним героєм твору є Онєгін. Але особисто для мене такою стала «Печальна, дика, мовчазлива, Неначе сарна, полохлива» Тетяна Ларіна, тому що сам роман я сприймаю як оду коханню, яке не можна зломити ніякими силами людей і обставин, і тільки «душі прекрасні поривання» Тетяни в змозі не дати загинути святому людському почуто. Почуттю, що втілює саме життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)