Провідні мотиви лірики Франка

Іван Якович Франко – письменник, громадський діяч, учений, філософ, літературознавець, критик і теоретик літератури. Але з особливим захопленням ми говоримо про його літературний доробок. Не можна залишатися байдужим, читаючи його вірші зі збірок «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Зів’яле листя».

Збірка «З вершин і низин» увібрала в себе найкращі вірші, присвячені боротьбі за краще майбутнє трудового народу. Вона була видана у 1887 році. І назва збірки не випадкова. «З низин», тобто з народних мас, із найбідніших глибин

звучить його голос. А «З вершин» – «це голос духа», який закликає не сидіти, а шляхом боротьби дійти до світлих вершин, поваливши гнобительський лад – скалу:

«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу сесю розбить»,-

чують каменярі-революціонери сильний поклик.

Як Антей, так і ліричний герой поезії Франка черпає сили від землі, рідного народу:

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

Автор відчуває наближення соціальних змін і передає це в алегоричній

формі у другій «Веснянці»:

Гримить! Тайна дрож пронимає народи,-

Мабуть, благодатная хвиля надходить…

Мільйони чекають щасливої зміни…

Найвизначнішим віршем збірки є «Гімн». У ньому вже відверто поет заявляє про прихід нового життя, повалення царизму, причому використовує дієслова минулого часу, щоб показати перемогу над злом як факт:

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

Риторичні запитання стверджують неминучість світлого прийдешнього. Ці ж мотиви звучать ще у ранній творчості Каменяра. Перебуваючи у тюрмі, він не падає духом, а ще й підтримує своїх товаришів:

Треба твердо нам в бою стояти,

Не лякатись, що впав перший ряд,

Хоч по трупах наперед ступати,

Ні на крок не вертатися взад.

Неабияке місце у творчості Франка займає рідна батьківщина. Тільки палкий патріот міг так написати:

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

Хіба не співзвучні рядки Володимира Сосюри з вірша «Любіть Україну»?

Збірка «Мій Ізмарагд» створена на переспівах із біблійних легенд, але автор подає нам свою мораль, мораль народу, тому й додає займенник «мій». Провідні мотиви обох збірок – громадянські.

Узяти хоча б вірш «Наймит», де показано тяжке, безпросвітне життя наймита – народу. Але не вічно народові так жити. Його свідомість уже прокидається. А завершує вірш палкий заклик до боротьби і віра в перемогу.

Чудовим віршем цієї збірки є «Сідоглавому». У ньому показано різко протилежні погляди лжепатріотів і справжнього сина свого народу на служіння батьківщині:

Ти, брате, любиш Русь,

Як дім, воли, корови,-

Я ж не люблю її

З надмірної любови.

І ніби продовжує цю тему вірш «Декадент». У ньому автор розкриває свою позицію народного борця. Кожна строфа є запереченням до звинувачення Франка в декадентсві:

Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга –

Се лиш тому, що склалось так життя.

Та є в ній, брате мій, ще нута друга:

Надія, воля, радісне чуття.

Головною думкою вірша є слова:

Який я декадент? Я син народа.

Дійсно, Франко був прологом, провідником передових ідей, а епілог – це кінець існуючому експлуататорському ладу.

Якою теплотою, щирістю віє від інтимної лірики Франка, яка представлена збіркою «Зів’яле листя»! Сам поет назвав її ліричною драмою. М. М. Коцюбинський так оцінив цю збірку: «Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв».

Ця збірка ще раз доводить, що людині ніщо не чуже. Франко – титан революційної думки і в той же час тонкий лірик, тому й близький він нам як звичайна людина, яка вміє так вірно, красиво кохати, і як борець за нову батьківщину. До глибини душі проймають рядки, де автор оспівує свою кохану, з якою не судилося поєднати свою долю:

Твої очі, мов криниця

Чиста на перловім дні,

А надія, мов зірниця,

З них проблискує мені.

Ліричний герой наділений лицарськими рисами, як годиться справжньому чоловікові, він готовий взяти на себе всі удари долі, призначені коханій:

Як в дорозі здиблю горе,

Що тобі несе удар,

Сам його на себе справлю

І прийму його тягар.

Франко відмінно знає українські пісні, тому багато його віршів із збірки перегукуються з народною піснею.

Дівчину він порівнює з червоною калиною, горіховим зерням. Фігурують часто і образи-символи: зелений явір, червона рожа, дубочок кучерявий. Вірші часто починається з вигука «ой»:

Ой, жалю, мій жалю,

Гіркий непомалу!

Упустив я голубочку

Та вже не спіймаю.

Ліричний герой – мужня людина, він не дорікає коханій за нерозділене кохання, а шукає забуття. Тамує свій сердечний біль у зустрічі з природою:

Неси ж мене, коню, по чистому полю,

Як вихор, що тутка гуляє,

А чень утечу я від лютого болю,

Що серце моє розриває.

Вірші збірки «Зів’яле листя» настільки мелодійні, що хочеться назвати їх піснями. Та й багато віршів покладено на музику: «Безмежнеє поле», «Ой ти дівчино, з горіха зерня», «Розвійтеся з вітром…», «Червона калино…» і багато інших.

І. Я. Франка по праву можна поставити в один ряд із такими славетними іменами як Данте, Петрарка, Пушкін, Єсенін, які так ніжно оспівали своїх коханих Лауру, Беатріче, Анну Керн. Звичайно, у збірці дуже багато присвячено віршів Ользі Рошкевич – першому, але нещасливому коханню.

Власне, за цю відвертість, з якою автор показав драму в особистому житті (хоч вважається, що не можна ототожнювати дівчину у поезії Франка з Ольгою), його і охрестили декадентом його недруги, щоб ще більше додати душевного болю. Але недарма Франко має ім’я Каменяра. Переважна більшість його поезій – це громадянська, політична лірика, і девізом його завжди було:

Лиш боротись значить жить…

Vivare memento!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Провідні мотиви лірики Франка