Нічліжка і її жителі по п’єсі М. Горького “На дні”
1. Конфлікт драми “На дні”.. 2. “У що віриш – те і є”. 3. Віра в людину – вираження авторської позиції. Чудова посада – бути на землі людиною! М. Горький П’єса М. Горького “На дні”- це соціально-філософська драма. Вона з’явилася в пресі й на сцені напередодні першої російської революції.
У цьому добутку знайшли своє відбиття протиріччя російського життя. Місце дії п’єси – нічліжний будинок Костилевих. Майже всі герої п’єси – мешканці нічліжки. Різними шляхами потрапили вони сюди, висновок один – зворотного
Їх відкинуло суспільство, вони нікому не потрібні. Сьогодення їх жахливо, а майбутнього в них немає. Всі тільки в минулому. Тут і колишній актор, і колишній барон, і колишній слюсар. Їхні імена більше нагадують клички, прізвиська: Попіл, Кліщ, Актор, Барон, Татарин.
Нічліжка як в’язниця, з її не вибратися Навіть пісня, що співають нічліжники, звучить трагично й зловісно – “Сонце сходить і заходить, а у в’язниці моєї темно…”. Грубе й суворе життя в нічліжному будинку. Закони виживання панують тут.
Ні місця жалості, жалю. Ніхто не реагує на борошна Ганни, кото-” раю вмирає від сухоти,
Кліщ свисока ставиться до всіх мешканців нічліжки, називаючи себе “робочою людиною”, вона вважає їх “пропащими людьми”, тому що вони живуть без мети, без змісту. Він говорить, що піде від них, коли вмре Ганна. Але зі смертю дружини він продає свої інструменти, щоб поховати її, і втрачає останню надію стати повноправним членом суспільства Кліщеві протипоставлений Васько Попіл. Це злодій, що живе краще Кліща, тому що “йому гроші легко дістаються”.
Попіл недолюблює Кліща за те, . що той гордий, злий. Кліщ заявляє: “Коли людей по роботі цінувати…
Тоді коня краще всякої людини… Возить і мовчить! “. На слова Кліща про те, що йому противні люди без совісті й честі, Попіл говорить, що совість і честь потрібні тим, у кого сила й влада. Попіл уважає себе вільною людиною. Він крутить роман з Василисой, дружиною хазяїна нічліжки.
Але Васько здатний виявити широту своєї душі. Він позичає гроші Акторові, хоча знає, що Актор не поверне йому борг. Попіл здатний полюбити Наташу, сестру Василиси. Він пропонує їй виїхати разом і змінити життя Але йому не вдається здійснити свої плани.
Усе закінчилося вбивством Костилева, що підбудувала Василиса, і судом. Нестерпна й безпросвітне життя в нічліжці. Кожний з мешканців “дна”, шукає для себе віддушину, щоб хоч на час забути про своє безрадісне існування. Актор і картузник Бубнов пиячать, повія Настя читає сентиментальні романи й фантазує про теперішню любов, що вмирає Ганна мріє про спокійне загробне життя.
Все це прекрасно розуміє мандрівник Лука. Він раптово з’явився в нічліжці й так зненацька зник Він жалує людей, заспокоює їх. Лука утішає Ганну, говорить її про світле райське життя, Настю переконує, що вона знайде свою теперішню й чисту любов. Спившемуся Акторові розповідає про те, що є спеціальні безкоштовні лікарні для алкоголіків, і там його вилікують, і він обов’язково буде ще грати на сцені. Але поступово Горький оголює згубність цього самообману для слабохарактерних людей, не випадково Актор читає вголос вірші П. Ж. Беранже, які прийшли йому на пам’ять: Добродії!
Якщо до правди святий Мир дорогу знайти не вміє, – Честь безумцеві, що навіє Людству сон золотий! Лука дає зрозуміти, що може відбутися з людиною, якщо в нього віднімуть надію. Він розповідає притчу про праведну землю.
Одна бідна людина збиралася йти шукати праведну землю. Він жив дуже погано, але не сумував, він мріяв піти в цю праведну землю. А жив він у Сибіру, там познайомився із засланцем ученим Він попросив показати вченого на карті, де вона, ця земля. Але на карті її не було, та й бути не могло.
Людина від злості й образи навіть побила вченого, а потім пішов і повісився. Актор повторює долю цієї людини. Він довідався, що немає таких безкоштовних лікарень для хворих алкоголізмом, і від розпачу повісився. Ми розуміємо, що Лука усвідомлює тім, що відхід у мир ілюзій – це страшно, тому що повернення в реальність буде хворобливим і страшним Головне питання, що намагається дозволити в цій п’єсі драматург, – це питання, що ж краще: гарна неправда або страшна правда. Автор дає нам відповідь на поставлений їм самим питання.
Змінити своє життя в кращу сторону може тільки сильний духом людин. Неправдою рятуються тільки слабкі люди, тому що вони не можуть прийняти волю вибору М Горький вкладає свої думки про людину у вуста колишнього телеграфіста Сатину, що потрапив колись у в’язницю через те, що посмітив заступитися за сестру. Після відходу Луки Кліщ згадує, що старий не любив правди. Але Сатин вступає в суперечку й говорить, що Лука шарлатаном не був і знав всю правду: “Людина – от правда! Він це розумів…
Ви – немає! Він брехав… але – це з жалості до вас… Є неправда втішлива, неправда примирна…
Хто слабшав душею… і хто живе чужими соками – тим неправда потрібна… одних вона підтримує, інші – прикриваються нею. А хто сам собі хазяїн…
Хто незалежний і не жере чужого – навіщо тому неправда? Неправда – релігія рабів і хазяїв… Правда – бог вільної людини!” Щоб утішити себе, людина хотіти почути неправда, боїться життя, боїться зробити вибір Письменник нам говорить, що якщо людина не готова до того, щоб рухатися по обраному складному життєвому шляху, то йому потрібна неправда “у порятунок”.
Гіркий словами Сатину затверджує думка, що неправда може принизити тільки тих, хто сильний духом, для кого слово “людин” “звучить гордо”. А для слабких духовно, хто не бореться за право називатися людиною, необхідні самообман, жалість, неправда й жаль. У драмі “На дні” М. Горький показав нам якусь модель суспільства, де перебувають люди, що потрапили на саме “дно” життя. Кожний з них по-різному переживає своє положення й своє майбутнє. Письменник прагнув знайти вихід з тупикової ситуації, намагався проголосити ідею вільного вибору людиною свого майбутнього.
Проблеми, підняті автором п’єси “На дні”, носять загальнолюдський характер. Саме головне – це вірити в себе, у свої сили. Активний, життєстверджуючий початок укладений у самій людині.
І тільки рух по шляху може привести до щасливого життя П’єса “На дні” показала складний етап у долі самого письменника. Герої п’єси демонструють суперечливість заколотної натури й самого М. Горького. Головні проблеми, які вирішував драматург на сторінках цього добутку – проблеми духовної відчуженості людей, реального й ілюзорного подолання кошмарного положення речей, утопічних думок і пробудження душі. Але сама головна думка цієї п’єси – віра письменника Вчеловека.