Мотиви лірики Симоненка
В історію входять непоквапливо, навіть коли доля безжально виділила на життя всього неповних 29 літ, трагічно обмеживши його датами: 1935-1963 роки. Василь Симоненко починає своє поетичне життя скромно і відверто традиційно.
Перші вірші В. Симоненка майже нічим примітним не виділялися в тогочасній літературі. Але щиро-піднесені інтонації видавали натуру рвійну, сповнену душевного захоплення, відкриту романтичним обріям сучасності.
Швидко проминувши період учнівства, Василь Симоненко наполегливо і, головне, надійно поглиблював саме фарватер
Цілую руки, Що крутили жорна У переддень космічної доби.
Природно відчувати той невідхильний закон життєстворення, що єднає різні покоління людей, В.Симоненко зміг так піднести образ звичайної людини, що він нерідко виявляється уособленням духовного потенціалу цілого народу. Бабі Онисі, в якої війна безжально взяла трьох синів, поет пам’ятник «воздвиг би на площі в Москві». Цю незмірну любов до людини
У таких творах, як: «Піч», «Баба Онися», «Одинока матір», «Дід умер», «Перший», «Жорна», «Червоні конвалії» та багато інших – постає ціла галерея портретів наших земляків, які перемогли у війні з фашизмом, продовжили життя переддень космічної доби». Заповітні думи визначили життя Симоненкових віршів – це органічні почуття поваги й любові до людини трудящої.
Дійовий оптимізм світосприйняття – друга, на мій погляд, риса симоненкових творів. Його поезія сильна саме своїм рвійним характером, спраглим потягом до відкриття себе у світі і світу у собі, причому світу незмірного, якого не вмістить жодна «сформована ідея». Водночас у потужному і невпинному русі людства В. Симоненко зауважував і тривожні симптоми.
Це сьогодні на повний голос людство заговорило про екологічні проблеми, про ті непоправні збитки, які завдали своїй матері-землі. А Симоненко понад два десятиліття тому переживав вину людства, сприймаючи її як і свою особисту вину, за те, що «міліють ріки і лисинами світять береги».
Поетові було дано майже фізично відчувати біль земного тяжіння («О Земле з переораним чолом…»). І тому він мав сміливість звертатися від імені всього людства: Літа не чекають. Мій шлях нелегкий. Спішу все пізнати й збагнути. Прости мені, земле, коли не такий, Як треба синам твоїм бути. («Прости мені, земле») Інтимна лірика – особлива сторінка творчості Василя Симоненка. Вразливість його натури, щедрість і чистота почуттів тут виявилися настільки сильно, що найбуденнішими словами поетові вдалося виразити найсокровенніше, відкрити глибини майже непояснюваного. Лише світла любов до матері і Батьківщини за своєю наповненістю і значущістю може порівнюватися із почуттями до коханої жінки.
Любов несе не лише щастя, а й страждання, та все одно поет благословляє зливу почуттів, що освятили його душу. Він кохав, як і жив – сильно, безоглядно. І це повною мірою відбилося в його любовній ліриці. Почуття поета живилися джерелами його душевної ніжності. Творчий шлях Василя Симоненка, як і будь-якого мислячого, талановитого письменника, був напруженим, сповненим щастя і болю. Він безупинно шукав єдиного слова, того, що найсокровенніше, найсправедливіше.
Василь Симоненко мав таку мужність – він ніколи не зраджував своїх переконань і ніколи не змінював гострого слова бійця на скептичні репліки спостерігача. Він до останніх сил боровся, проти бездушності й черствості. Однак ні краплі дьогтю не можна виявити в медовій настояності його поезії:
Але правди в брехні не розміщуй. Не ганьби все підряд до пуття. Бо на світі той наймудріший, Хто найдужче любить життя. А він його любив безмірно і всю духовну енергію; поетичного таланту віддав рідному народові, а отже – людству.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)