Твір на тему: “Образ рідної землі у творах В. Симоненка та А. Малишка”


Україна, яка вона недоторкана, велична і гарна, як багато почуттів вкладено у цей образ відомими українськими поетами. Чого тільки не винесла на своїх плечах наша багатостраждальна країна! І скільки б не існував наш народ, стільки і знаходилися талановиті митці, які жертвували собою заради щастя своєї Батьківщини. Одним з них був і В. Симоненко, поет-шістдесятник, для якого рідна земля була і милою ненькою, і богинею, яка дала наснагу і крила для творчого злету. Поет був переконаний, що його особливе щастя – у відданості Батьківщині:

“Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

Пише В Симоненко у вірші “Україні”.

В. Симоненка, як і А. Малишка, рідна земля поїла живлющими соками, сповнювала почуттям поборників української культури і патріотів. Для цих поетів вітчизна і мати були синонімами синівської любові і ніжності:
“Можна вибрати друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати,

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину”.

Можна з впевненістю сказати, що ці рядки з поезії В. Симоненка стали найвідомішими поетичними рядками серед українців. Адже кожен погодиться, що не може бути щасливого життя без вірності рідній землі і мові, без вірності матері, адже людина починається з материнської пісні біля

колиски. Життя кожному з нас ставить нові вимоги, нас обсаджують нові клопоти, але завжди за нами мандрують по життю “очі материнські і білява хата”. Любов В. Симоненка до рідної України – це щире відчуття митця, який дивиться на світ з вірою у силу свого народу і вірить у його краще майбутнє.

“Народ мій є!

Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди

І орди завойовників-заброд”.

Поетичні шедеври В. Симоненка – ніби фрагменти головної і єдиної думи про визволення і розквіт українського народу, про готовність до самопожертви і синівську відданість Батьківщині.

Саме ця дума усе життя супроводжувала і іншого українського поета – А. Малишко. Коли читаєш його поезії, одразу в уяві постає образ України, образ рідної землі, яка була і ненькою, і колискою, і помічницею, і розрадницею. Стає зрозумілим, що поет належав до людей, безмежно відданих і люблячих свою Батьківщину. Адже уся поетична творчість А. Малишко – це гімн вдячності рідній країні, образ якої посідає у його поезіях найвизначніше і найпочесніше місце.

З під пера А. Малишко лилося “пісенне золото”, виходили справжні поетичні перлини, які возвеличували і прославляли Україну. Поет дуже добре розумів незрівняну красу рідної землі і писав про неї з глибокою синівською вдячністю:

“Ти мене з дитинства підіймала,

Хліб дала з піснями солов’я,

Відвела доріг мені немало,

Земле, зореносице моя”.

Поет стверджує, що для людини і патріота рідна земля є найголовнішим у світі. А. Малишко був і залишається вдячним і вірним сином України. Він не забував про рідну землю у хвилини горя і радощів, завжди хотів бачити її вільною і щасливою. Заради цього поет не шкодував ані сил, ані життя.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему лірика ліни костенко.
Твір на тему: “Образ рідної землі у творах В. Симоненка та А. Малишка”