Мій улюблений герой роману Л. Толстого “Війна і мир”
Прочитавши роман-епопею Л. М. Толстого “Війна і мир”, я зрозуміла, що це один із найкращих творів світової літератури. І багато в чому він завдячує моєму улюбленому герою – Андрію Волконському.
Князь Андрій Волконський одразу ж привертає до себе увагу, вигідно виділяючись серед інших героїв твору своєю щирістю, порядністю, розумом. Він критично ставиться до вищого світу, який зайнятий тільки неробством, називаючи їх “придворними лакеями й ідіотами”. Розмірковує над смислом свого життя, прагне самовдосконалення.
Андрій
Після смерті дружини на Андрія навалилося чимало клопотів: виховання малюка-сина, читання книжок і періодичних видань, зміни в маєтку (він перевів своїх кріпаків у вільні хлібороби). Але всього цього йому замало: він людина неординарна, не хоче йти у житті знаними шляхами. Натура творча й діяльна, він починає активно працювати у комітеті Сперанського, де розроблявся проект відміни кріпацтва. Але Андрій швидко розчаровується у цій роботі, бо розуміє недоцільність її. Кохання до Наташі Ростової теж допомагає оновленню князя Андрія: він починає розуміти, що треба жити, що життя у тридцять один рік не закінчується і жити треба серед людей і для них. До такого висновку приходить гордий князь Андрій. Але знову знайти щастя йому, на жаль, не судилося: його стосунки з Наташею обриваються, і знов настає духовна криза. І тільки війна 1812 року повертає його до активної діяльності. Напад французів на Росію він сприймає як особисте лихо. “Французи зруйнували мій дім і йдуть руйнувати Москву, і образили, і ображають мене кожну мить. Це мої вороги”. Він йде у діючу армію. Але вже не честолюбні мрії керують його вчинками. Князь Андрій відмовляється від пропозиції Кутузова служити у нього ад’ютантом, бажає залишитися в полку, хоче бути на передньому краї боїв. Він швидко знайшов порозуміння із солдатами, навчився цінувати їх тепле, шанобливе ставлення до нього. Солдати називають його не інакше, як “наш князь”. Колись князь Андрій надавав великого значення військовій стратегії й тактиці бою, але зараз, перед вирішальною Бородінською битвою, відкидає свої колишні переконання. Захистити Батьківщину, на думку князя Андрія, може лише одне почуття, що є “в мені, в ньому, у кожному солдаті”. На Бородінському полі князь Андрій стоїть під кулями, бо вважає, що його обов’язок – збуджувати мужність у солдатів. Але ось смертельне поранення – і князь, закінчивши свої духовні поривання, роздуми, нерозгадані таємниці відходить у вічність. Андрій Волконський – яскрава, неординарна особистість. Шляхетний, гордовитий, сповнений почуття власної гідності і разом із тим розумний, відвертий, мужній, справжній патріот своєї Батьківщини, для нього честь, обов’язок дорожчі за життя, він назавжди залишиться для мене прикладом, гідним наслідування.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)