Батько і син Болконські у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”

У книзі два батьки і два сини Болконських. У творі мова йде і про старого князя Болконського, його взаєминах із сином, і про князя Андрія в ролі батька. Тільки в темі варто бачити не просто сімейну проблематику, зв’язану в книзі Толстого також і з образами Ростових, Курагіних, сюжетом “Епілогу”, але й особливий біблійний відсвіт. Тема Бога Батька і Бога Сина з особою силою звучить в “Епілозі”, в епізоді клятви Ніко-ленькі. Але спочатку зупинимося на описанні двох старших Болконських. Князь Микола Андрійович – людина, безумовно,

неабияка, один з тих, хто в XVІІІ столітті будував потужну російську державність, наближений Катерини ІІ, генерал-аншеф, що займав видне положення саме завдяки талантам, а не прагненню зробити кар’єру. Він один з тих, хто служив Батьківщині і ніколи не прислужувався, про що говорить його відставка і навіть висилання при Павлові. У його образі відобразились риси знатного і багатого діда Толстого по матері, генерала Волконського, гордія, атеїста, про якого існує легенда, що він потрапив у немилість, відмовившись одружитись на коханці Павла, за що і був засланий спочатку в далекий північний Грумант, а потім у свій маєток
під Тулою. Болконські – стародавній князівський рід, Рюриковичі, аристократи. Вони по праву пишаються своїм древнім родом і заслугами перед Батьківщиною. Високе поняття про честь, гордість, незалежність, шляхетність і гостроту розуму старий князь передав у спадщину і своєму сину. Обоє нехтують вискочок, кар’єристів типу Курагіна, хоча єдине виключення Болконський, видимо, робив для старого графа Безухова, що належить, як видно, до нової знаті, до фаворитів Катерини (прототипом його певною мірою був граф Безбородько). Титули цих “нових людей” були, як і їх багатство, не родовими, а подарованими. Дружба з П’єром, сином старого Безухова, дісталася князеві Андрію, видимо, теж у спадщину від дружби його батька з батьком П’єра. Треба ще відзначити, що обоє Болконських – різнобічні, обдаровані люди, яким близькі ідеї гуманізму і просвітительства, гуманно ставляться вони і до своїх кріпаків, незважаючи на зовнішню строгість і вимогливість до себе та навколишніх. Княжна Мар’я знала, що селяни її батька були заможними, що потреби мужиків у першу чергу враховувалися батьком, і це спонукає її піклуватися про селян при від’їзді з маєтку через навалу ворога. При порівнянні князя Андрія і його батька, однак, забувають, що їх характери зображені в розвитку. Князь Андрій, звичайно, ступнув набагато далі Миколи Андрійовича, до якого має повагу і яким захоплюється (недарма він просить батька при своєму від’їзді на війну не залишати онука). Батько Болконський вірив у прогрес і майбутню велич Батьківщини, якої служив всіма силами. Болконський-син – головний ідеологічний герой Толстого – скептично ставиться до держави і влади взагалі. Висока ідея служіння Батьківщині, що надихала його батька, трансформується у князя Андрія в ідею служіння світу, єднання всіх людей, ідею загальної любові та об’єднання людства із природою. Старий князь живе в Росії, а його син відчуває себе громадянином, навіть краще сказати – частиною Всесвіту. Він робить подвиг, але не подвиг патріота. Це подвижництво апостола, і недарма Толстой наділяє його апостольським ім’ям – Андрій, але ім’я це – синонім слова Росія, адже апостол Андрій – заступник Росії, що пророчив слов’янам, що населяли ці землі, велике майбутнє. Росія повинна дати світу приклад любові й непротивлення, відкрити нову епоху єднання всіх людей, продовжуючи завіт Христа.

Християнство було кроком уперед у духовному розвитку людства, тому що визнавало всіх людей братами в Христі, синами єдиного Бога, не виділяло якийсь вибраний народ. У цьому толстовський апостол Андрій проклинає війну, не розділяючи війни на справедливі й завойовницькі. Війна – це вбивство, на думку героя Толстого, а вбивство завжди (на будь-якій війні) огидно Богу і закону любові. В ім’я цих ідей і приймає мученицьку смерть толстовський апостол Андрій зі своїм полком, що не зробив ні єдиного пострілу, але що вистояв. Треба сказати, що старий князь, спочатку трохи що скептично ставився до цим апостольських, подвижницьких устремлінь своїх дітей – сина, у якому він із тривогою знаходить щось більше, ніж беззавітне служіння Батьківщині, і християнки-дочки, – під кінець життя, мабуть, схильний визнати їх правоту. Спочатку батько досить суворий до князя Андрія й княгині Мар’ї, у яких, при всій їхній відданості батькові, відчувається якась духовна самостійність. Батько знущається з релігійності княгині, у сині ж він взагалі із тривогою й внутрішнім неприйняттям знаходить якісь незрозумілі для себе духовні ресурси й прагнення. Батько, наприклад, схвалює прагнення князя Андрія до слави, його від’їзд на війну у 1805 році, але пояснює це бажанням “Бонапарта завоювати”. Прищепивши своєму синові моральну чистоту й серйозне відношення до сім’ї, старий Болконський, однак, зовсім не візьме до уваги його почуття до Наташі, усіляко намагаючись перешкодити новому шлюбу сина. Та і переживання князя Андрія із приводу нерозуміння з боку Лізи батько проникливо зауважує, і відразу втішає сина тим, що “вони усі такі”. Одним словом, з погляду старого князя, любові ні, є тільки строге виконання обов’язку. Для старого Болконського в князі Андрії занадто багато живого життя, духовної витонченості, прагнення до ідеалу.

Дочку ж Болконський-батько і зовсім не хоче видавати заміж, не вірячи в можливість щастя в шлюбі, вважаючи також, що для продовження прізвища досить одного онука – дитини князя Андрія і Лізи. Однак перед смертю звичайна твердість старого князя стосовно дітей зникає. Він просить пробачення за покалічене життя у дочки і заочно – у сина. Княжна Мар’я ще буде щаслива, а про сина старий князь говорить перед смертю пророчі слова: “Загинула Росія!”. Може бути, він тільки зараз зрозумів, що син його приніс у світ ідею більше велику, чим патріотизм і служіння батьківщині. Продовжувати ідеї свого батька буде інший Микола Болконський – Ніколенька. В “Епілозі” йому 15 років. Шести років він залишився без батька. Та й до шести років хлопчик не багато провів часу з ним. У перше семиріччя життя Ніколенькі його батько брав участь у двох війнах, надовго затримався за кордоном через хворобу, багато сил віддав перетворювальної діяльності в комісії Сперанського (чим був гордий старий князь, що напевно засмутився б, довідайся він про розчарування князя Андрія в державній діяльності). Вмираючий Болконський залишає своєму синові щось начебто стародавнього зашифрованого заповіту про “птахів небесних”. Він не вимовляє цих євангельських слів уголос, але Толстой говорить, що син князя все зрозумів, навіть більше, ніж міг би зрозуміти дорослим, навченим життєвим досвідом. У якості “птаха небесного”, що у Євангелії є символом душі, не маючи “образу і форми”, але становлячи одну сутність – любов, що приходить, як і обіцяв князь Андрій, до Ніколенькі вже після своєї смерті. Хлопчикові сниться Батько – любов до людей, і Ніколенька дає клятву принести себе в жертву по велінню Батька (Батько – слово, написане, зрозуміло, не випадково з великої літери).

Так “Війна і мир” завершується темою Батька і Сина, темою апостольського служіння Богу, темою єднання людей. Толстой не дає виразних контурів християнської ідеї, тому що Андрій у нього – апостол нової, толстовської релігії. Це дуже докладно показано в книзі Б. Бермана “Таємний Толстой”. Але головне – тема Батька і Сина, дуже важлива для російської літератури (“Батьки і діти”). У “Війні і мирі” розгорнута не як тема блудного сина, а як тема божественного служіння Бога Сина Богу Батькові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Батько і син Болконські у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”