Добро і зло у романі-епопеї Л. М. Толстого “Війна і мир”

Хай живе весь світ!

Л. Толстой

Якщо порушити питання про те, у чому полягає головна ідея творчості Л. Толстого, то, певне, найточнішою відповіддю буде така: утвердження спілкування і єднання людей і заперечення відокремлення і роз’єднання. Такі дві сторони єдиної і постійної думки письменника. В епопеї виявилися різко протиставлені два табори тодішньої Росії – народний і протинародний.

У результаті розвитку роману протягом двох томів, до тієї половини, що присвячена подіям 1812 року, головні герої залишаються обдуреними дійсністю

у всіх надіях. Процвітають лише нікчемні люди: Друбецькі, Берги, Курагіни. Лише епоха 1812 року змогла вивести героїв із стану невіри в життя. Андрій Волконський знайшов своє місце в житті, у героїчній загальнонародній дії. Князь Андрій – цей лицар без страху і докору – у результаті болісних духовних шукань приєднується до народу, тому що він відмовився від старих своїх мріянь про командну наполеонівську роль стосовно народу. Він прийшов до розуміння того, що історія робиться отут, на полі бою. Він говорить П’єру: “Французи розорили мій дім і йдуть розорити Москву, образили й ображають мене всяку секунду”.
Епоха 1812 року зруйнувала перепони між князем Андрієм і людьми. Немає більше у ньому зарозумілої гордості, аристократичної кас-товості. Автор пише про героя: “Він був відданий справам свого полку, він був турботливим до своїх людей і офіцерів і ласкавий з ними. У полку його називали “наш князь”, ним пишалися і його любили”. Подібно до цього, П’єра солдати назвуть “наш пан”. Все своє життя Андрій Волконський шукав можливості брати участь у справжній, великій дії, важливій для життя, для людей, в якій зливається моє і загальне. І він прийшов до розуміння того, що можливість такої дії – тільки в єднанні з народом. Участь князя Андрія в народній війні порушила його аристократичну замкнутість, відкрила його душу для простого, природного, допомогла зрозуміти Наташу, зрозуміти своє кохання до неї і її до нього.

У П’єра, який переживає ті ж думки і почуття, що і князь Андрій, саме в бородінських главах з’являється особливе розуміння: вони – солдати, ополченці, народ, виникає особливо гостре відчуття того, що тільки вони і є істинними виразниками дії. П’єр захоплюється їхньою величчю і самопожертвою. “Солдатом бути, просто солдатом! – думав П’єр, засинаючи”.

У романі “Війна і мир” йдеться про таку епоху, коли людина знаходиться на першому плані. Люди, самі безпосередньо відповідальні за розвиток дії, які творять її (епоху), стають із “маленьких” людей великими людьми. Саме це і показано Толстим у картинах Бородінського бою. Про всіх людей можна буде – після народної перемоги – сказати те, що Наташа говорить про П’єра: всі вони – уся Росія “із мораль-ної лазні” вийшли! П’єр – головний герой “Війни і миру”, це доводиться і всім його положенням у романі. Саме над П’єром сходить зірка 1812 року, провіщаючи і надзвичайні біди, і надзвичайне щастя. Його щастя, його торжество невідривні від торжества народного. З образом цієї зірки зливається і Наташа Ростова, вірніше, її характер.

На думку Толстого, Наташа-саме життя. Натура її не терпить зупинки, порожнечі, незаповненості життя. Вона завжди відчуває в собі – усіх.

П’єр говорить княжні Марії про своє кохання до Наташі: “Я не знаю, відколи я кохаю її. Але я одну тільки її, одну кохав все життя і кохаю так, що без неї не можу уявити життя”.

Толстой підкреслює душевну спорідненість Наташі і П’єра, такі їхні риси: жадібність до життя, пристрасність, любов до гарного, простодушну довірливість. Роль характеру Наташі в “Війні і мирі” велика. Вона – сама душа радісного людського спілкування, у ній поєднуються прагнення дійсного, повного життя для себе – із бажанням такого ж життя для усіх; душа її відкрита для усього світу.

Я написала лише про три характери, які, безсумнівно, виражають головну думку Толстого. Шлях П’єра і князя Андрія – це шлях помилок і хибних поглядів, але усе ж шлях знаходження, чого не скажеш про долю Миколи Ростова, чий шлях – шлях утрат, коли він не зміг відстояти в епізоді з Телєгіним свою правоту, коли Тєлєгін вкрав гаманець у Ростова, “у свого брата вкрав”, але це не тільки не мішає, але ніби допомагає йому робити кар’єру. Ці епізоди зачіпають душу Миколи Ростова.

Коли ветерани полку обвинуватили Ростова в тому, що він бреше і що серед павлоградців немає злодіїв, то в Миколи були сльози на очах і він говорив: “Я винуватий”. Хоча Ростов був правий. Потім тільзітські глави, торжество переговорів між імператорами – усе це дивно сприймає М. Ростов.

У душі Миколи Ростова піднімається бунт, виникають “дивні думки”. Але цей бунт закінчується повною його людською капітуляцією, коли він кричить на офіцерів, що засуджують цю спілку: “Наша справа виконувати свій обов’язок, рубатися і не думати”. Цими словами завершується духовна еволюція Миколи Ростова. І цей герой відрізав собі шлях до Бородіно, буде з нього вірний аракчеєвський рубака, “коли накажуть”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Добро і зло у романі-епопеї Л. М. Толстого “Війна і мир”