Твір на тему: “Спільне і відмінне Пістряка з “Конотопської відьми” і Тетерваковського з “Наталки Полтавки”

Головними героями повісті Г. Квітки-Основ’яненки “Конотопська відьма” є сотник Микита Уласович Забрьоха і писар Прокіп Ригорович Пістряк. Микита Забрьоха своє сотенство не заслужив, а як тоді повелося – успадкував від свого батька. В ті часи у Конотопі “Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною все були Забрьохи: …так від отця до сина так сотенство і переходило”. Вже у віці двадцяти п’яти років Микита став сотником, але у справах він нічого не розумів і був безпомічний, мов дитина. Він і сам зізнається своєму помічникові

– писарю Пістряку: “Ти знаєш, що я нічого письменного не розкую, хоч у школі вчився, і “вірую” почав було вчити, та на “же за ни”, як затявсь, та й покинув письмо”. Сотник не міг не тільки писати і читати, він бум неспроможним навіть порахувати своїх підлеглих, бо не знав “ліків більше тридцяти”. У такому становищі він був повністю залежним від Пістряка, який постійно цим користувався і постійно знаходив у цьому власну вигоду.

Писар Пістряк завжди крутиться поряд із Забрьохою, а головна його мета – самому отримати місце сотника. Він набагато підступніший і хитріший, ніж сотник, а свій привілейований

стан використовує у особистих інтересах. Пістряк перед кожним хизується своєю вченістю, адже він “дванадцять год вчився у дяка у школі: у год вчистив граматику, два годи вчив часословець, півчварта года сидів за Псалтирем…”. Та хоча Пістряк вчився досить довго, але погано писав, а читав лише по складах. Єдине, що він добре засвоїв – це промови, причому “не попросту, усе з писання…”. Та й їх майже ніхто не міг зрозуміти, навіть “отець Костянтин не міг зрозуміти і, послухавши, було скаже: “Хто тебе, чоловіче, зна, що ти там говориш!”.

Писар Пістряк – дуже хитра людина, яка будь-якою ціною прагне отримати особисту вигоду, людина, яка виглядає розумною, освіченою і зацікавленою в покращенні життя сотні. Але насправді – це нікчемна особа, яка користується ще більшою неосвіченістю своїх земляків, і всі свої прагнення направляє на задоволення своїх інтересів. Як не сумно, але в образі писаря Пістряка Г. Квітка-Основ’яненко вивів типовий образ тогочасного чиновника нижчої ланки, для якого особисті інтереси стояли вище суспільних і державних.

Ще один яскравий образ представника чиновництва вивів І. Котляревський у п’єсі “Наталка Полтавка” – це возний Тетерваковський. Хоча ми бачимо його тільки поза службою, зовсім не складно уявити поведінку возного при виконанні своїх обов’язків. Це лукава людина, всі прагнення якої зорієнтовані на отримання матеріальних благ, людина, суха і байдужа у почуттях до інших. Але на відміну від Пістряка, у Тетерваковського все ж таки є серце, яке тане від історії кохання Наталки і Петра. І хоча спочатку возний погрожує Наталці судом і силує її до шлюбу, але згодом він все ж таки розуміє святість кохання, святість почуттів.

Схожа й мова Пістряка і Тетерваковського. Та якщо писар використовує у розмовах багато пихатих та незрозумілих слів, то мова возного насичена канцеляризмами і відзначається сухістю. Навіть при освідченні Наталці у коханні він не знаходить більш душевних слів. Якщо порівнювати ці два персонажа, то можна з впевненістю стверджувати, що вони є збірними образами, в яких автори втілили негативні риси тогочасного дрібного чиновництва. Вони майже не відрізняються один від одного, але Тетерваковському І. Котляревський надає шанс виправитися, у той час, як писар Пістряк такого шансу від Г. Квітки-Основ’яненки не отримує і залишається таким до кінця повісті.






Причини моральної деградації доріана грея.
Твір на тему: “Спільне і відмінне Пістряка з “Конотопської відьми” і Тетерваковського з “Наталки Полтавки”