Мій улюблений герой у романі “Війна і Мир”

Л. Н. Толстой є великим художником-реалістом. З-під його пера вийшла нова форма історичного роману: роман-епопея. У цьому романі поряд з історичними подіями, показаний побут поміщицької Росії й мир аристократичного суспільства, описані різні шари дворянства. Представниками передового, мислячого дворянства є Андрій Болконський і Пьер Безухов, до яких письменник ставиться з великою симпатією. Уперше Толстой знайомить нас із Андрієм Болконським у салоні Ганни Павлівни Шерер, фрейліни імператриці. Описуючи зовнішність князя, письменник багато уваги приділяє вираженню нудьги й невдоволення на його особі: у нього втомлений нудний погляд, часто гримаса псує його гарну особу.

Андрій Болконський одержав гарне утворення й виховання. Його батько – сподвижник Суворова, символ епохи XVІІІ століття. Саме батько навчив князя Болконського цінувати в людях такі людські якості, як честь і вірність боргу. Відправляючи сина на війну (війну 1805- 1807 років), старий князь говорить йому на прощання: “Помни одне, князь Андрій, коли тебе вб’ють, мені, старому, боляче буде, а коли довідаюся, що

повів не як син Болконського, мені соромно буде”. Андрій Болконський із презирством ставиться до світського суспільства, і це йому передалося від батькО. Людей, які збираються в салоні О. П. Шерер, він називає “дурним суспільством”, тому що його не задовольняє це дозвільне, порожнє, нікчемне життя.

Не зрячи він говорить Пьеру Безухову: “Життя, що я тут веду, це життя не по мені”. І ще: “Вітальні, бали, плітки, марнославство, незначність – от зачароване коло, з якого я не можу вийти”. Князь Андрій – багато обдарована натура. Його час – це епоха Французької революції й Вітчизняної війни 1812 року. Князь Андрій шукає сенс життя: спочатку це мрії про “свій Тулон”, мрії про славу. Але поранення на Аустерлицьком поле приводить героя до розчарування. Взагалі, історія його життя – це ланцюг розчарувань: спочатку в славі, потім у суспільно-політичній діяльності й, нарешті, у любові. Далеко не випадково, що Андрію призначено вмерти на героїчному зльоті російського життя, а Пьеру пережити його; далеко не випадково, що Наташа Ростова залишиться для Андрія всього лише нареченою, а для Пьера стає дружиною. У розмові з Пьером напередодні Бородінського бою князь Андрій глибоко усвідомлює народний характер війни. Він говорить Пьеру про те, що успіх бою “ніколи не залежав і не буде залежати ні від позиції, ні від озброєння, ні навіть від числа; а вуж найменше від позиції”.

І відповідає Пьеру на його питання (“від чого ж?”): “Від того почуття, що є в мені, у ньому, – він указав на Тимохіна, – у кожному солдаті”. Однак стати такими, як вони, поріднитися душою із простими солдатами князеві Андрію не призначено. У фатальну хвилину смертельного поранення князь Андрій випробовує останній, жагучий і болісний порив до життя земної: “зовсім новим заздрим поглядом” він дивиться на “траву й полинь”. І потім, уже на носилках, його думки про те, що йому отчого-те шкода розставатися з життям, щось було в цьому житті, чого він не розумів… Глибоко символічно, що під Аустерлицем князеві відкрилося усунуте від суєти мирської блакитне, високе небо, а під Бородіном – близька, але не дається йому в руки земля. У свідомості вмираючого князя Андрія небо й земля, смерть і життя борються один з одним. Ця боротьба проявляється у двох формах любові: одна – земна, любов до Наташе; інша – ідеальна, любов до всіх людей. І як тільки любов до всіх людей проникає в нього, князь Андрій почуває відчуженість від життя, звільнення й видалення від її. Любити всіх – значить не жити земним життям, значить умерти.

Земля, до якої жагуче потягнувся князь Андрій, так і не далася в його руки, спливла, залишивши в його душі почуття тривожного здивування, нерозгаданої таємниці. Восторжествувало величне, усунуте від мирських хвилювань небо, а слідом за ним наступила смерть. Князь Андрій умер не тільки від рани. Його смерть пов’язана з особливостями характеру й положення у світі людей. Його понадили, покликали до себе, але вислизнули, залишившись недосяжними, ті духовні цінності, які зробили 1812 рік.






Образ сивоока роман диво.
Мій улюблений герой у романі “Війна і Мир”