Грибоєдов: початок літературної діяльності
У студентські роки почалося й захоплення Олександра Сергійовича театром і літературою. У пансіоні й університеті видавався рукописний журнал, існували літературні кружки, улаштовувалися аматорські спектаклі, у яких брав участь і Грибоєдова. За свідченням Бегичева, “на 15-м року життя Грибоєдова позначилося вже, що рішуче його покликання – поезія” ‘. В університеті нерідко читав він товаришам, свої вірші, головним чином сатирові й епіграми
У Петербурзі починається літературна діяльність Грибоєдова. Численні знайомства зав’язуються
Літературна обстановка, у якій визрівав творчий геній Грибоєдова, була строкатої й складною. Початок XІX в. характеризувалося різноманіттям художніх
Сформоване в боротьбі з літературною реакцією суспільство “Арзамас” (1815) складалося із прогресивних дворянських письменників, що групувалися навколо Карамзина й молодого Жуковського. Воно ратувало за відмову від омертвілих канонів класицизму, за нові поетичні жанри, за зближення літературної мови з мовою розмовним. Однак у художній практиці карамзинистов проявлялися манірність стилю, захоплення чутливістю за рахунок життєвої правди
У ті ж роки ощутимей відчуваються реалістичні тенденції, що проявлялися в комедіях і байках Крилова, у романах Нарежного. Але основним напрямком літератури з кінця 10-х рр. XІX в. стає романтизм, яскраво виражений у поезії Жуковського
Перші таємні політичні суспільства бачили в літературі серйозний засіб впливу на суспільну думку, ставили перед нею завдання виховання громадян у дусі волелюбності й любові до батьківщини. Багато діячів декабристського руху самі були літераторами, брали активну участь у літературному житті. В 1817 р. в “Арзамас” вступили майбутні члени “Сполучника благоденства” Н. І. Тургенєв, М. Ф. Орлів, Н. М. Мурах, стремившиеся додати діяльності суспільства більше радикальний і політичний характер. Прямо пов’язаними з декабристським рухом були “Вільне суспільство аматорів російської словесності” (1816), у якому головну роль грали К. Рилєєв, В. Кюхельбекер, А. Бестужев, і суспільство “Зелена лампа” (1819), учасником якого був і Пушкін. В 1824 р. в “Вільне суспільство…” прийняли Грибоєдова
У літературній боротьбі 1815-1820 р. особливе місце займала група так званих “молодших архаистов”. Головними діячами цього напрямку були декабристи П. Катенин і В. Кюхельбекер. До них примкнув спочатку й Грибоєдов. Із цією групою його зближали не тільки дружні зв’язки, але й суспільні настрої й близькість літературних поглядів. “Молодші архаисти” шукали своєрідного рішення проблеми народності й самобутності російської літератури. У пошуках нових форм для художнього втілення волелюбних і високих цивільних ідеалів Кюхельбекер захоплювався “славянщизной”, урочистою патетикою архаїчного старослов’янського й поряд з ним біблійного стилів. Будучи по своїх передових суспільних поглядах супротивниками реакційної “Бесіди…” Шишкова, “молодші архаисти” використали її стиль із метою розвитку високої цивільної поезії, перейнятої духом волелюбності
Захоплення “молодших архаистов” славянщизной у цьому плані сходить до традиції російських поетів-просвітителів кінця XVІІІ – початку XІX в.
Так само як і багато письменників декабристського напрямку, “молодші архаисти” критично ставилися до эстетическим принципів і художньої практики школи Карамзина – Жуковського
Вплив “молодших архаистов” позначилося й на творчому розвитку Грибоєдова
Однак не слід перебільшувати й цих зв’язків і ролі групи младоархаистов. Їхні літературні позиції виявилися в трагедії Кюхельбекера й Катенина, полемічної стосовно трагедії Озерова, що створилася під впливом сентименталізму. Грибоєдов у своїй ранній спробі написати трагедію про Ломоносова, безсумнівно, близький до них. Ще на студентській лаві він написав не пародію, що дійшла до нас, на трагедію Донской “Дмитро Донськой”, назвавши її “Дмитро Дрянской”. Але ні в ранніх світських комедіях Грибоєдова, ні тим більше в “Горі від розуму” майже немає впливу архаїчної поетики. Недарма сам Катенин піддав комедію Грибоєдова критиці за зайвий побутовизм, слабості
Композиції і її занадто вільний вірш, уважаючи, що краще було б написати її всю олександрійським віршем
Як і Пушкіну, Грибоєдову були зовсім далекі гурткова замкнутість, обмеженість, літературна нетерпимість. Він негативно озивався про літературних старовірів – захисниках принципів класицизму в російській літературі. Критичне відношення зложилося в нього й до школи класицизму у французькій драматургії: “Навіщо вони вклеїли своє дарування у вузеньку рамочку трьох єдностей,- зауважував він про Корнеле й Расине,- і не дали волі своїй уяві розходитися по широкому полю” 2. Як і декабристи, Грибоєдов жадав від письменника цивільної героїки й викривальної спрямованості. Він ішов насамперед від життя, від дійсності. Саме тому він високо цінував драматургію Шекспіра. Подібно Пушкіну, Грибоєдов протиставляв схематичному однобічному класицизму – Шекспіра, якого, за словами Бегичева, “він знав напам’ять”. “Я як живу, так і пишу, вільно й вільно” 3,- говорив Грибоєдов
Не примкнув він і до сентиментально-романтичної школи Карамзина й Жуковського. Тому в літературній боротьбі “молодших архаистов” зі школою Карамзина – Жуковського Грибоєдов все-таки був на боці Катенина. Свої эстетические погляди він сформулював у полемічній статті “Про розбір вільного перекладу Бюргеровой балади “Ленора” 4 (1816).
Ця стаття була спрямована проти Гнєдича, що розкритикував баладу Катенина “Ольга”, написану в ході літературної суперечки з Жуковським, щоб відзначити недоліки жанру романтичної балади. У баладі Катенина Грибоєдов убачав більше народності, чим в “Людмилі” Жуковського. Він ставив це Катенину в заслугу. У своїй статті він проникливо й правильно відзначив слабкі сторони эстетических позицій і художньої практики карамзинистов, їхню сентиментальну слізливість, манірність, відступи від “натури”. Про Гнєдича Грибоєдов пише: “Він взагалі непримиренний ворог простоти”. Згодом виступ Грибоєдова проти сентиментальності, за простоту і ясність у літературі схвалив Пушкін. В 1833 р. у статті про Катенине, розбираючи баладу останнього, Пушкін помітила: “…ця простота й навіть брутальність виражень, ця сволота, що замінила повітряний ланцюг тіней, ця шибениця замість сільських картин, осяяних летнею луною, неприємно вразили незвичних читачів, і Гнєдич узявся висловити їхньої думки в статті, якої несправедливість викрита була Грибоєдовим” ‘. Як і Пушкіну, Грибоєдову не подобалося захоплення поетів-романтиків відверненими елегійними мріяннями. “Бог з ними, із мріяннями,- писав він,- нині в яку книжку не заглянеш, що не прочитаєш, пісня або послання, скрізь мріяння, а натури ні на волосся”. Естетика Грибоєдова по суті складалася як естетика реалізму
До періоду цих жарких літературних суперечок ставляться й перші драматургічні досвіди Грибоєдова. Він пише ряд комедій у співавторстві з іншими письменниками. Характерно, що ранні п’єси Грибоєдова ще не відповідають тим вимогам, які він сам пред’являв до драматургії взагалі й до комедії вчастности.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)