Новий етап у літературній діяльності О. Кобилянської

У 1887 році (очевидно після певної обробки) О. Кобилянська надсилає оповідання до віденського журналу, що був розрахований на мало-містечкового читача і вміщав на своїх сторінках “прохідні” твори, але неодмінно на злободенні теми з гостропікантни-ми сюжетними колізіями і легким стилем викладу. Молодій письменниці здавалося, що її оповідання з яскраво вираженою феміністичною тенденцією імпонуватиме читачкам журналу. Та оповідання було відхилено, хоча за спосіб викладу матеріалу редактор журналу Мамрот похвалив молоду письменницю.

Згодом цей факт дуже часто (і на всі лади) використовували різні критики (особливо недруги І. Франка) на доказ того, що І. Франко, мовляв, неприхильно ставився до майбутньої “величної зірки в українській літературі”, зате “німці підтримали її”. Такий помилковий погляд ще остаточно не вижитий на сьогодні і в нашому літературознавстві, і в працях зарубіжних критиків про українську письменницю.

Пустив його у світ О. Маковей, який ще в 1899 році писав: “…відповідь, яку прислав Кобилянській редактор Мамрот, додала їй довір’я у

свій талант і відваги на довгі часи. Мамрот найшов у її оповіданні “надзвичайно цікаву тему, знамениті епізоди, справедливий погляд на справи і оригінальні думки”, лише вважав, що оповідання задовге. Давав авторці поради, що має читати і заохочував не покидати пера, одним словом, був першим чоловіком, що поучав її, як братися до писання, і робив уважною на добрі і злі прикмети літературного твору. Лист сего німця нагородив авторці перше розчарування у русинів”. Тут в основному правильно викладено думки Мамрота, але випущено один дуже істотний момент. Редактор Мамрот, відзначивши, що “прочитав оповідання з особливою цікавістю і що його треба поставити понад рівень пересічних жіночих праць”, основний недолік бачив у “філософських роздумах” твору, де письменниця висловлювала свої думки про віковічне рабське становище жінки, про її потреби повноцінного духовного і громадського життя. На думку Мамрота, саме “філософські роздуми” “роблять твір надто довгим, яких не любить широка публіка. Досвідченому читачеві,- продовжує він,- цей твір таким, як він є, дає доказ таланту, але для широкої публіки, яка, як відомо, любить тільки солодощі, буде скучний. Коли б цей твір був коротшим, діалоги стисліші, тоді він був би видатним твором”.

Отже, головний закид з боку Мамрота зводився не до часткових вад (їх, зрештою, можна було усунути при редагуванні), а до того, щоб О. Кобилянська. вилучивши “філософські роздуми”, позбавила оповідання громадського звучання. Тим самим Мамрот штовхав молоду письменницю писати “легкі твори”, розраховані на обивательського читача, що “любить солодощі”. І цей намір редактора вона зрозуміла відразу, про що писала до брата: “Я не сердилася, що мою роботу не прийнято, але скорочувати її також не буду, бо не могла б у такому випадку сказати те, що я саме сказала. “Ап сіег Ьіаиеп…” приймає тільки дуже легенькі і пахучі речі, але є ще й інші журнали, які охоче приймають серйозні твори” ‘. Тим самим О. Кобилянська категорично відкидає той напрям творчої праці, на який штовхав її Мамрот. Натомість вона сприймає настанови українських демократичних письменників – Н. Кобрин-ської, М. Павлика, І. Франка, які радили позбуватися літературної умовності, ставити серйозні, громадської ваги питання і висвітлювати дійсність з реалістичних позицій. І вона докорінно переробляє оповідання. Характерно, що в час переробки твору О. Кобилянська виявляє бажання особисто познайомитися з І. Франком. У 1889 році вона їде до Львова, але зустрітися з І. Франком не змогла, бо він “був під арештом”

У 1889 році сім’я Кобилянських у зв’язку з виходом батька на пенсію переїжджає в село Димку, а в 1891 році – на постійне місце проживання до Чернівців. У Димці О. Кобилянська краще ознайомилася з селянським життям “в долах” ‘. А це у великій мірі зумовлювало її потяг до вивчення соціологічних праць (Спенсера, Ласаля), де вона хоче знайти відповідь на ті питання, що її непокоїли в цей час. Тоді ж письменниця виявляє великий інтерес до матеріалістичної філософії, прагне виробити матеріалістичне світорозуміння. У листі до М. Павлика вона писала: “Я дуже Вам вдячна, що Ви мені надішлете історію матеріалізму. Він для мене необхідний, як животворні ліки. Я знаю, що я ще у великій мірі ідеалістка, і дуже радо хотіла б позбутися цього баласту, котрий мене давить, як тяжкий одяг у літню гарячу спеку”. Серйозно задумується вона над своїм місцем у громадському житті, щоб бути корисною народові, бо захист його інтересів вважає “найбільш священним” 3, над своїм місцем у літературі. І за допомогою й порадами вона звертається до М. Павлика та І. Франка. У листі до М. Павлика О. Кобилянська, наприклад, писала: “Я була б дуже рада почути Вашу і Франкову думку про те, в якій галузі я могла б бути корисною” .

Суттєвих змін зазнають образи радника та його дружини. У першому варіанті образ радника зовсім не був розгорнутим. Знаходимо в кількох місцях тільки згадки, що він дуже любив свого сина, часто “прикладався до пляшки” у кав’ярні і плакав, що через сина руйнувалося його господарство. Це була до деякої міри канва для накреслення його образу в “Людині”. У повісті “Людина” письменниця робить радника безпросвітним п’яницею, людиною духовно убогою і деспотичною.






Образ прометея в поемі кавказ.
Новий етап у літературній діяльності О. Кобилянської