Політичні погляди й настрої Грибоєдова

И в Петербурзі, і в Москві Грибоєдов спостерігав ті протиріччя між двома складивавшимися у дворянському суспільстві – прогресивними й реакційним – таборами, зіткнення яких лягло пізніше в основу історичного й політичного змісту “Горя від розуму”. В 1818 р. Грибоєдов був у Москві й писав Бегичеву: “У Москві все не по мені.- Ледарство, розкіш, не сполучені ні з найменшим почуттям до чого-небудь гарному… ні в кому немає любові до чого-небудь витонченому”.

Погіршилися відносини з матір’ю – типовою представницею московського панського кола. Н. Ф. Грибоєдова осудливо дивилася на літературні заняття сина. І вона, і рідні хотіли бачити в ньому чиновника, що подає надії,, що “може згодом потрапити в статські радники”. “Більше в мені нічого бачити не хочуть,- пише Грибоєдов.- У Петербурзі я, принаймні, маю декількох таких людей, які, не знаю, чи настільки мене цінують, скільки я думаю що коштую, але, принаймні, судять про мене й дивляться з тієї сторони, з якої хочу, щоб на мене дивилися. У Москві зовсім інше:..” 2 так зустріне панська Москва й Чацкого.

Подорож

на Схід зміцнило погляди й настрої Грибоєдова. В Ірані він знову зштовхнувся з деспотизмом і сваволею. “І ці сходи сліпого рабства й сліпої влади тут безперервно сходять… вище й вище”. Його особливо вразили вбогість і безправ’я пригнобленого іранського населення. У листі з Тавриза Грибоєдов розповідає про те, як губернатор, “щоб дешевше продавалася насущна їжа, пішов усіх бити на базарі й саме тих, у яких немає ні скиби хліба”. “Різані вуха й кийки при мені”,- записує він у щоденнику. “Раби, мій люб’язний… Недавно одного обласного начальника, незважаючи на його 30-літню службу, сиву голову й алкоран у руках, били по п’ятах, зрозуміло, без суду”,- читаємо ми в одному з листів Бегичеву. Характерно, що іранські враження наводять Грибоєдова на міркування про вільні народи, про конституцію. “У Європі,- зауважує він,- навіть і в тих народах, які ще не добули собі конституції, загальна думка принаймні вимагає суду винуватому, котрий завжди наряджають” “. Так думка про народне безправ’я асоціювалася в Грибоєдова з ідеєю обмеження самодержавства конституцією. Ідеї волі й прав людської особистості здобували для нього усе більше глибокий зміст

Після повернення з Ірану Грибоєдов служить дипломатичним радником при командуючому Особою росіянці армією на Кавказі, герої Вітчизняної війни 1812 року генералі А. П. Ермолове. У цю пору революційний, національно-визвольний рух у ряді країн хвилювало передову дворянську інтелігенцію. Сам Ермолов, очевидно, знав про існування в столиці таємного політичного суспільства. В оточенні командуючого військами було багато декабристски настроєної молоді. На Кавказі перебували Якубович, Кюхельбекер і інші. Все це сприяло подальшому розвитку в Грибоєдові декабристських поглядів і настроїв

Особливо зблизився письменник з Кюхельбекером – ліцейським іншому Пушкіна. Все своє життя згадував потім Кюхельбекер про дружбу із Грибоєдовим. Цієї близькості, безсумнівно, сприяли спільність вільного напряму думок, обопільне прагнення до розвитку російської національної культури

У цей час Грибоєдов посилено вивчає правознавство, філософію, історію, політичну економію, одночасно займається східними мовами. Він був одним з образованнейших людей свого часу. Воістину безмежна була його спрага знань. Олександр Сергійович вивчав науки з високою метою служіння батьківщині. “Чим людина просвещеннее,- говорив він,- тим він корисніше своїй батьківщині”2. Його глибоко хвилював питання про освіту народному. Як Пушкін і багато декабристів, Грибоєдов прагнув “в освіті стати зі століттям нарівні” для рішення тих практичних суспільних проблем, які стояли перед росіянці життям

На початку березня 1823 р. Грибоєдов одержав тривалу відпустку й наприкінці місяця приїхала в Москву. Тут він знайомить із письменниками В. Ф. Одоєвським і П. А. В’яземським. Наприкінці травня 1824 р. Олександр Сергійович їде в Петербург. Тут Грибоєдов попадає в коло декабристів, в атмосферу грудневої змови, що дозрівало. Він зустрічається із Трубецьким, Рилєєвим, Оболенським, Каховським і іншими видатними діячами Північного суспільства, буває на “російських сніданках” Рилєєва. У цю пору починається його дружба з А. Бестужевим і поетом-декабристом А. Одоєвським. Весною 1825 р. у Петербург приїхав Кюхельбекер.

Письменника й декабристів ріднить ідейна цілеспрямованість. Сам Грибоєдов, стосуючись свого знайомства з Рилєєвим, Бестужевим, Оболенським і іншими однодумцями, відзначав згодом у своїх показаннях слідчим: “У розмовах їх бачив часто сміливі судження щодо уряду, у яких сам я брав участь: засуджував, що здавалося, шкідливим, і бажав кращого”.

Що ж здавалося Грибоєдову “шкідливим” і чого він бажав для своєї батьківщини? Як і декабристи, він насамперед вважав за необхідне знищення кріпосного права. Він призивав Бестужева затаврувати розпусту кріпосницького панського суспільства. Йому був душен “тлетворний цвинтарне повітря” останнього років царювання Олександра І. Імператорський чиновницько-аристократичний Петербург здавався Грибоєдову “мертвим містом”. Подібно декабристам, він був рішучим супротивником самодержавства. Деспотичне правління, картини якого він спостерігав і в Росії часів аракчеєвщини, і в Ірані, було йому ненависно.

Поряд з більшими політичними проблемами, Грибоєдова хвилювали й інші, більше приватні питання, пов’язані з культурним розвитком Росії. У своїй любові до “вітчизняних вдач”, до російської національної культури автор “Горя від розуму” також розділяв почуття й думки декабристів, їхній революційний патріотизм і ворожнечу до дворянсько-аристократичного космополітизму

Грибоєдов рішуче відстоював ідею національної самобутності російської культури. Із цього погляду він критично ставився до деяких сторін реформи Петра І, що, на думку письменника, занадто захоплювався іноземцями. Любов письменника до всього національного проявлялася навіть у побутових речах. Так, коли його запитали про причини вихваляння їм у розмовах з декабристами російського плаття, національного російського одягу, Грибоєдов відповів: “Російського плаття бажав я тому… що воно б знову зблизило нас із простотою вітчизняних вдач, серцю моєму надзвичайно люб’язних”. Тонкий знавець російської історії, він добре знав літописи й інші пам’ятники російської древньої писемності, високо цінував слов’янські народи, “не любив поділу між слов’янськими племенами й почитав їхньою однією сім’єю”.

Таким чином, світогляд, політичні погляди, настрої й дружні зв’язки визначили приналежність Грибоєдова до кола декабристів. “Він наш”,- говорив про нього Рилєєв. Духовний зв’язок з декабристським рухом виявилася необхідною ідейною передумовою створення “Горя від розуму”.






У чому сенс життя жінки.
Політичні погляди й настрої Грибоєдова