Філософська лірика Богдана-Ігора Антонича (за поезіями “Автопортрет”, “Вишні”, “Дороги”)
І. Антонич – непересічна постать в українській літературі. (Незвичний спосіб мислення у Богдана-Ігора ще в ранньому віці помітили батьки. П’ятирічним хлопчиком гуляв він із мамою у Віденському парку (родина нещодавно пере їхала до Відня). Матір на хвилинку відволікли, і хлопчик несподівано зник Мати в розпачі кинулася шукати сина, а хлопчик тим часом повернувся до дому. На питання стурбованого батька, де мама, Богданко відповів: “Тату, и маму загубив!”
Він і в зрілому віці вирізнявся філософським мисленням, легко писав свої по езії,
Антонич був всебічно обдарованою людиною: малював, грав на скрипці п компонував музику, свого часу мріяв стати композитором. Все це, особливо
Малярство і музика, вплинуло на його лірику. В багатьох поезіях Антонича ця єдність мистецтв особливо помітна:
Ой піду я до бору, до бору, подивлюся на сонце крізь
ІІ. Літературно-естетичні концепції модернізму в поезії Богдана-Ігора Антонича.
1 Присутність автора у філософській ліриці Антонича. (Поетом “весняного похмілля” називає себе Антонич у вірші “Автопортрет”, взявши за епіграф рядки зі своєї першої збірки поезій “Привітання життя”. Образність у поета – несподівана і вражаюча:
Я, сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля…
Найкращі твори Антонича наче сонячними променями пронизані весною, почуттям оновлення, космічними мотивами, іноді – містикою. Однак пише він, не відступаючи від живої української мови, переплітаючи філософські роздуми з лемківськими інтонаціями, маловживаними словами. Іноді в поезії з’являється несподіваний ракурс – Антонич розповідає про Антонича:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Дивний твір про своє життя на шевченківських вишнях Антонич трактував сам як твір, що “висловлює зв’язок поета з традицією нашої національної поезії, а зокрема шевченківської. І в цій традиції, – писав про себе Антонич, – поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем). Аіе зате врослим в неї глибоко й органічно, наче сягав корінням ще шевченківських часів”.)
2. Любов до України і до своєї малої батьківшини в поезії Антонича. (Філософія поетичних творів Антонича – не розмита, тут немає філософії заради філософії. Чітка образність підсилює сприйняття роздумів поета. Його творам притаманне усвідомлення сутності речей довколишнього світу і сутності людини як творця, як частки природи. Оригінальність образів, часто пов’язаних з українським фольклором його рідної Лемківщини, поєднується з новаторством сюжетів і багатою на художні засоби мовою.
Бо в дорогах звабливая врода (о зелень! о юність! о мріє!). Наша молодість, наче природа, колосистим ще літом доспіє.)
ІІІ. Значення творчої спадщини Антонича. (Упродовж багатьох років Антонич був заборонений. Інтерес до нього виник у 60-х роках минулого століття – спочатку в діаспорі, потім в СРСР. Відразу він був виданий багатьма мовами. У 1989 році було відкрито меморіальну дошку у Львові на будинку, де він мешкав, встановлено барельєф і на його батьківщині (нині – територія Польщі). Відтоді твори Антонича популярні серед читачів, ними продовжують цікавитися вчені й літературознавці. Юрій Андрухович для захисту дисертації взяв тему: “Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму”.)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)