Добро і Зло – не просто абстракція (Деякі думки за повістю Марка Вовчка “Інститутка”)
Добро і Зло – не просто абстракція (Деякі думки за повістю Марка Вовчка “Інститутка”)
Можна, звичайно, розглядати образи твору традиційно, даючи їм вичерпну характеристику і поділяючи на позитивних і негативних. А я б хотіла розглянути образи з твору “Інститутка” Марка Вовчка як проблему боротьби Добра і Зла в людському житті.
Звернімо увагу на такий факт: у повісті “Інститутка” немає жодного образу, який би можна було характеризувати як такий, що дає підстави стверджувати, наскільки складна людина, що в ній самій відбувається
Від народження Устина була веселою, життєрадісною. Чи не найголовніша
Інститутка зовсім інша. Жіночність – якість, якої дуже прагне інститут – ка, і на це було спрямоване її виховання. Це було для неї своєрідним товаром. І цей товар вона мала вигідно продати, тобто вигідно вийти заміж. Жіночність Устини – вроджена. Вона – у її душевній доброті, м’якості характеру, у прихильному, уважному ставленні до людей, умінні радіти всьому доброму, що зустрічається в житті.
Приховане протиставлення Устини й інститутки (як носіїв Добра і Зла) найкраще видно в такому епізоді: “сіла панночка зачісуватись… Лишенько ж моє! Легше б жару червоного у руки набрала, як мені довелось туманіти коло її русої коси!.. І така, і отака, і геть – пріч пішла, і знов сюди поступай: і пхати мене, і наскакувати на мене – аж я злякалась!.. Я в двері, а вона за мною в сад: “Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!” Оглянусь я на неї, – страшна така зробилась, що в мене ноги захитались. Вона мене як схопить за шию обі-руч!.. Руки холодні, як гадюки. Хочу кричати, – дух мені захопило, так і рухнула коло яблуні, та вже од холодної води прокинулась. Дивлюсь – дівчата коло мене скупчились, білі усі, як крейда”.
Егоїзм інститутки розкривається поступово. Спочатку він виявився у ставленні до кріпаків. Щоправда, спершу, знущаючись над дівчатами-кріпачками, вона ніяковіла, навіть червоніла. Але швидко перестала соромитися таких вчинків. Устина дивується, як інститутка “охи-жіла”, яке “страшне у неї зробилося те личко гожеє!” Поведінку інститутки можна краще зрозуміти, врахувавши, що сильно розвину тий егоїзм межує із жорстокістю, бо людина зосереджується на собі, втрачає здатність розуміти інших людей, вона стає байдужою до страждань інших – аби їй було добре. Тож можна стверджувати, що вчинками інститутки керує сповідуване нею Зло.
В образах Назара і Прокопа письменниця показала селян-українців, які ніби уособили незалежний, вільнолюбний дух свого народу. Так, вони потрапили в кріпацтво і змушені служити панам. Але у них надто розвинене почуття власної гідності. Вони надто розумні, надто життєлюбні, щоб змиритися з рабським існуванням.
Вільнолюбство та людську гідність Прокопа виразно бачимо в його суперечці з кухарем-москалем, який проповідує покору та шанобливе ставлення до пана навіть тоді, коли той вибиває зуби. За вільнолюбивий вчинок його віддають у москалі, одна неволя змінила іншу, можливо, ще важчу. Але Прокіп веселий з того, що ціною своєї солдатчини приніс Устині, своїй дружині, визволення з кріпацтва. У цьому – шляхетність його натури і ще одне підтвердження, що ця людина знає: Бог – це любов.
В образі інститутки, здається, зосереджені всі негативні риси, які тільки можуть бути притаманні людині: крайній егоїзм та жорстокість поєднуються в ній із хитрістю та підступним лицемірством. Знайомство із цим образом допомагає краще розпізнавати Зло в людині. Це дуже важливо, бо Зло вміє маскуватись. Що точніше розпізнаватимемо зло в собі та в інших людях, що наполегливіше будемо прагнути подолати його, то сильніше утверджуватиметься в житті Добро, і більше з’являтиметься шансів бути гуманними у цей складний час.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)