Тематична палітра “Народних оповідань” Марка Вовчка

Реалістичні твори Марка Вовчка звучали як безкомпромісний вирок кріпосництву. Початок літературної діяльності Марка Вовчка припадає на середину 50-х років, коли вона жила в Немирові. Перебування у навколишніх селах з метою запису народних пісень, приказок, легенд не тільки відкрило очі молодій дослідниці на багатство поетичного генія українського народу, а й допомогло їй глибоко відчути всю несправедливість феодально-кріпосницької системи. “Марія Маркович скрізь і всюди натрапляла на страхітливі картини поміщицької сваволі, нелюдських

знущань панів над кріпаками. Бачила вона також і те, що селяни не тільки тяжко страждають, а й виявляють протест проти гніту, розуміла, що здорового, творчого духу народу не задушити, що у волелюбних серцях зріє палке прагнення жити по-людському.

Безпосередні враження від життя закріпаченого селянства, прагнення розповісти про трагедію уярмлених панщиною людей, висловити гнівний протест проти кріпосницької неволі – ось ті головні стимули, які змусили Марію Марко-вич взятися за перо”. Протягом 1856-1857 рр. вона написала дванадцять оповідань з життя українського селянства і за порадою О. В. Марковича надіслала

їх П. Кулішеві у Петербург. У грудні 1857 р. (на титульній сторінці рік видання позначено 1858) з петербурзької друкарні Куліша вийшла невеличка книжечка під назвою “Народні оповідання”, підписана прибраним ім’ям Марко Вовчок. Глибокі змістом, сильні емоційною схвильованістю, талановито викінчені як твори мистецтва “Народні оповідання” знаменували собою дальший крок у розвитку критичного реалізму в українській літературі.

Збірка Складалася з одинадцяти оповідань: “Сестра”, “Козачка”, “Чумак”, “Одарка”, “Сон”, “Панськаволя” (пізніша назва – “Горпина”), “Викуп”, “Свекруха”, “Знай, ляше!” (пізніша назва – “Отець Андрій”), “Максим Тримач”, “Данило Гурч”. Марко Вовчок оспівує в дусі народних ліричних пісень та повір’їв здійснення дівочої мрії про родинне щастя, ідеалу долі жінки-селянки, який у збірці “Народні оповідання” різко контрастує з реальною трагічною долею героїнь-кріпачок з оповідань “Горпина”, “Одарка”, “Козачка”. Ідилічним принципом картинності користується письменниця в інших оповіданнях: у деяких з них створюються ідилічні початки для контрасту з трагічними закінченнями (“Чумак”). Марко Вовчок, що виступила в літературі саме в розпалі боротьби за ліквідацію кріпосництва, по-новому поставила і розв’язала традиційну селянську тему. Новаторство “Народних оповідань” полягало в тому, що письменниця йшла своїми самобутніми шляхами не тільки у відборі, узагальненні, ідейному трактуванні життєвого матеріалу, а й у художній його організації (форма викладу, особливості композиції, прийоми творення образів, фольклорно-розмовна основа стилю). Однією з центральних тем “Народних оповідань” є життя кріпаків, зокрема, страдницька доля жінки-кріпачки. Використовуючи досвід сентиментально-реалістичної літератури у відтворенні внутрішнього світу персонажів, Марко Вовчок у зображенні героїні-се-лянки виходила насамперед з положення про непримиренну класову позицію кріпака щодо кріпосника. Слідом за Шевченком письменниця розгортає сюжети й образи гостросоціального, антикріпосницького наповнення, що відзначаються великою емоційною наснаженістю і спрямованістю на радикальні суспільні зміни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Тематична палітра “Народних оповідань” Марка Вовчка