Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка “Інститутка”

Іноді хочеться змінити життя, викинути з нього злість, заздрість, знущання людини над людиною. Такі думки, напевно, були і у письменниці Марка Вовчка. Важко здригалося її серце, коли вона бачила безпросвітне життя кріпаків. Тому стільки болю, образи вчувається в її повісті “Інститутка”, яка має антикріпосницьку спрямованість. Я ніби бачу і Ус-тину, змучену нестатками та щоденною лайкою, і стареньку бабусю, яка все життя терпить образи, і Катрю, яка втратила дитину й не змогла далі жити. Постають переді мною як живі і образи волелюбних кріпаків Прокопа та Назара, які кожний по-своєму шукають шляхів до волі. Бачу і панів, які дуже вже полюбляють битися та сваритися, пихатих і зарозумілих, хоч насправді вони – “ніщо”.

Безпросвітним було життя кріпаків.. Працюй з раннього ранку до пізньої ночі, та й то не буде тобі ніякої дяки. Тільки лайка та бійка. Таким було життя дівчат-кріпачок, серед яких я бачу й Устину. Як була стара пані – не солодко жилося, а як приїхала з міста інститутка – то хоч втопися. Ще й вибрала вона Устину собі в покоївки. Але їй нічим не догодиш, все їй не так. Каже Устина: “Вона мене й щипає, і штри-хає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, – чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!” Як людина може зносити такі знущання! Але для панів вона не людина, а звичайний раб, якого можна навіть

вбити. Для них же нічого не зміниться, тільки стане на одного кріпака менше. Тому й каже панночка, кидаючись до Ус-тини: “Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!” Нема нічого святого для цієї інститутки. А такою ж була більшість панів.

Дивуєшся, як під чудовою зовнішньою оболонкою може критися така бридка душа. Тендітна красива дівчина перетворюється на огидну сварливу жінку. І так важко” працюють кріпаки, та їх ще кожного дня б’ють. Розповідає подруга Устині: “Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга”. Як тут не зароджуватися в людських серцях ненависті! Як тут не мріяти про волю!

Воля – чарівне слово для всіх кріпаків. Каже Прокіп, чоловік Устини, що “на волі і лихо і напасть – ніщо не страшне”. Ці слова виражають прагнення усього покріпаченого селянства. Прокіп не мовчить, бо не така в нього натура. Він захищає і свою дружину, і стару бабусю, коли панночка намагається їх: побити: “Годі, пані, годі!.. Цього вже не буде! ГодіІЇ” Злякалися його пани й швиденько віддали у москалі. Зрозуміли, що Прокіп поки що тільки погрожує,, а згодом може й підняти руку на них.

Прагне до волі і Назар, чоловік Катрі, яка наклала на себе руки, бо не змогла винести смерть дитини. Тяжкі умови, відсутність лікарів і домашнього догляду – все це прискорило смерть Катриної дочки. Пішла за нею і Катря. Тому і вирішив Назар пошукати кращої долі – втекти від панів. Свій намір він їздійснив: “…тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають”. В образі Назара змальоване жагуче прагнення всіх поневолених селян визволитися з кріпацтва. Втеча від панів була широко розповсюдженим явищем. Назар втечею, Прокіп відвертим виступом проти панів виявляють свій протест, стихійно борються за своє визволення з лабет кріпацтва.

Виявляється, кріпосницька система – ярмо не тільки для кріпаків. Вона – ярмо і для панів, бо губить їхні душі, робить їх жорстокими, знищує все людське. Інститутка примушує працювати на себе і хворих, і калік, і дітей: “Каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли”. Це вже не людина, а якийсь хижак. Але навіть хижаки не знущаються з подібних до себе. Знала інститутка, що у Катрі померла дитина, однак кричала на неї: “Чому, не робиш діла? Я тобі те! Я тобі друге!” А бабусю стареньку побила за те, що та кілька яблук віддала діточкам! І хотіла ще розправитися з Устиною, що стала на бабусин захист. Саме цим епізодом засуджує Марко Вовчок кріпосництво з найбільшою силою. “Усі люди пов’яли, змарніли” у маєтку панночки. Це не від доброго життя!

Як кажуть, яблуко від яблуні далеко не відкотиться. Так і інститутка недалеко “відійшла” від своєї бабусі. Зараз стара пані стала немічна, “а за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї”. Марко Вовчок зображує старе і молоде покоління, щоб яскравіше підкреслити, що експлуатація, паразитизм, жорстокість, зажерливість, людиноненависництво – риси характеру, притаманні всім поміщикам. Навіть “добрим”, як пан-ліберал, чоловік інститутки. Він просто не “помічає” того, що робить його дружина. Пан не нагодував голодну Устину, коли їхали на хутір, з його наказу віддали Прокопа в солдати. Своїм невтручанням у дії дружини він зруйнував і сім’ю Назара. “Добрий” пан кричить на старесеньку бабусю-кріпачку. Виявляється, немає добрих панів, усі вони жорстокі й неситі, тільки діють по-різному: відверто або замасковано.

Перегорнута остання сторінка повісті Марка Вовчка “Інститутка”. Але ще й досі я бачу, як ридає над своєю мертвою дитиною Катря, як б’ють ні за що Устину, та й не тільки Устину, але тисячі й тисячі кріпаків. За те, що вони кріпаки. Переді мною щезають і з’являються нові картини, але кожна з них – це крик знівеченої душі. Я гадаю, що ця повість – один з найкращих творів, спрямованих проти кріпосництва. Вона увійшла в скарбницю української літератури, щоб нагадувати нам про тяжке життя українського селянства.



Як обрати правильний шлях у житті.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка “Інститутка”