Cонети Адама Міцкевича
Адам Міцкевич, без сумніву, найбільший поет польської нації і один з найгеніальніших людей, яких видало людство. Іван Франко Минає 210 років з того часу, коли 24 грудня 1798 року на хуторі Заосся, поблизу м. Новогрудка, в сім’ї збіднілого польського шляхтича народився Адам Міцкевич. Микола Міцкевич, його батько, працював юристом у Новогрудку, а мати вела скромне господарство і виховувала дітей.
Ще з студентських років, а саме з Віленського університету, де він навчався спочатку на математичноприродничому, а згодом на літературному відділеннях
Внаслідок провалу цих організацій Адама Міцкевича заарештували і після піврічного ув’язнення у жовтні 1824 року вислали до Росії. За вироком, підписаним Олександром і 14 серпня 1824 року, двадцять членів товариств залишили межі Віленського краю. Адам Міцкевич разом із своїм другом Яном Соболевським 25 жовтня виїхали з міста Вільно. У листопаді того ж року польський поет прибув до Петербурга. У Росії він затоваришував з декабристами К. Рилєєвим, О. Бестужевим. Згодом Міцкевич одержує царський дозвіл служити в Одесі.
Утім, його ім’я пов’язане не лише з цим південним містом. Київ, Харків і півострів Крим також залишили свій досить помітний слід у житті польського митця, вклад якого у розвиток польської літератури можна порівняти з внеском О. Пушкіна у російську літературу, а Т. Шевченка – в українську.
Світова література відкрила Крим ще за часів Гомера. Відомий поет Сходу Сааді в добу Середньовіччя відвідав Крим й оспівав його в своїх поезіях. Кримська земля була відома автору “Слова о полку Ігоревім”, про неї згадується в “Повести временних лет”, у творах усної народної творчості.
І Бахчисарай, і Алушта, і Євпаторія, і Балаклава, – це лише деякі з місць Криму, де А. Міцкевич написав найкращі свої поезії:
Чорніє пасмо гір, долину ніч поймає,
Шепочуть, мов крізь сон, потоки у гаях,
І – квітів музики – солодкий ллється пах,
Що для ушей мовчить, для серця промовляє.
Водночас ці ліричні поезії розповідають про шлях поетичної подорожі автора, засланого 1824 року до Росії. Взимку 1825 року він вирушив саньми з Петербурга до Одеси, звідки двічі кораблем діставався до Криму. Ота друга подорож, яка тривала два місяці, знайшла своє відображення у поетичній формі “Кримських сонетів”.
Цикл “Кримські сонети” вразили читачів пейзажними замальовками, глибоким ліризмом, образом героя”пілігрима”. Дослідники творчості Адама Міцкевича визначають “український” період як переломний у творчості поетаромантика.
У процесі аналізу сонетів вчитель ставить перед собою завдання: особливу увагу учнів звернути на глибокий ліризм поезії польського митця. Чіткість поставленої мети і прагнення її досягти – одне із найважливіших завдань навчальновиховного успіху словесника на уроці. У циклі закладено великий виховний потенціал. Природа Криму, пам’ятки старовини, люди, які там проживають, – це величезна цінність для виховного моменту на уроці. Адже любов до України, до свого рідного краю, до його минулого у юного покоління оповита ореолом романтики.
Також слід звернути увагу учнів на те, що через усю збірку проходить одна з головних тем – любов поета до рідної Литви. Скільки вже побачено в Криму, скільки почуто й пережито! Оспівані і степ, і море, і гори, і Бахчисарай, і Алушта, і ЧатирДаг, і, звісно, поет ніяк не може забути свою рідну Литву, любов до якої він носить у своєму серці:
Країна там внизу розкішна і багата, Тут – неба промені і юні голоси, – Чому ж на серці знов далекі вже часи І край покинутий, як невимовна втрата? Далекої Литви природа непочата – Грузька драговина, незаймані ліси… Мені любіший тут шум сосон, дзвін коси, Ніж солов і Байдар, салгірських лук дівчата.
Посвята О. Пушкіну до циклу, виражена словами: “Товаришам по кримській подорожі”, та епіграф – відомий вислів Гете: “Хто поета хоче знати, мусить в край його рушати” – відкриває читачам поетову країну, духовний світ митця, образ світу і його місце в ньому. Простежимо, як А. Міцкевич мандрує стежками, якими йшов О. Пушкін: Кікінеїз, ЧатирДаг, АюДаг, до Гурзуфа, Алушти, Ялти.
Адам Міцкевич розташовує сонети в певному порядку, їх назви красномовно свідчать, про що йдеться в них. Вони, насамперед, цікаві не стільки описом окремих видів Кримського ландшафту, скільки настроєм, роздумами людини дуже допитливої, з багатющою фантазією, людини, яка прагне осягнути не лише природу, а й таємниці буття.
Море, яке так захоплює ліричного героя, змальоване в кількох сонетах. У сонеті “Буря” власні почуття ліричного героя (автора) протиставлені природним стихіям. Буря руйнує все на своєму шляху, несе загибель людям, які шукають порятунку:
… той руки он ламає,
А той товаришам прощання посилає,
Той ревно молиться, щоб гибелі втекти.
Один лиш із гурта – самотній чужаниця –
Гадає: щастя той у світі міг найти,
Хто друзів має ще, хто може ще молиться.
Останні рядки цього сонета викликають в образній свідомості картину збуреного штормового моря. Тільки один вигнанець – поет – не боїться ні бурі, ні смерті, віддається на поталу цій невгамовній пристрасті природи й залишається бодай зовні спокійним: у нього не було близького друга, не було вітчизни, і йому немає чого втрачати.
Туга за вітчизною звучить у сонеті “Гробниця Потоцької” – восьмий вірш – та “Пілігрімі” – чотирнадцятому сонеті, який у циклі розташований за віршем “Чатир-Даг”. У сонеті “Пілігрім” А. Міцкевич згадує і свою кохану – Марію Верещак.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)