Божественний блукач у всесвіті (за творчістю Данте Аліг’єрі)
За характером своєї творчості італійський поет Данте Аліг’єрі є поетом перехідного періоду. Це і визначило те, що в його творах відсутня єдність, стрункість, гармонія. Ф. Енгельс влучно розкрив суперечливу сутність поезії Данте, кажучи, що він останній поет середньовіччя і водночас перший поет нового часу. Вигнанець своєї батьківщини, він все-таки прагнув до миру, спокою для своєї країни, яка перебувала в стані безперервних воєн і конфліктів.
Поетична творчість Данте тісно пов’язаний з його політичною діяльністю. У той час у Флоренції
Твори Данте багато в чому автобіографічні. З них ми дізнаємося автора як пристрасного, непримиренного борця за світлі ідеали, наділеного істинно людськими, високими почуттями. Він висловлював прагнення до добра, віру в могутність людської думки. Людські почуття для нього були найвищі божественного, того, що проповідують батьки церкви. У його автобіографії Нове життя відбилася сила і глибина його почуттів, прагнення до єдності і згуртованості людей. Вищим земним щастям бачиться йому любов до Беатріче – жінці, яку не раз оспівував він у своїх віршах.
Однак вершиною творчості Данте по праву вважається Божественна комедія, що зображає мандри поета по загробному світу. Поема заснована на численних середньовічних джерелах, вона побудована у формі популярних у той час бачень – поетичних розповідей про те, як людині вдалося пізнати таємниці загробного світу. Разом з тим твір спирається і на античні джерела, до яких письменник виявляв великий інтерес.
У поемі яскравіше, ніж в інших творах, відбився суперечливий, шукає характер автора. Його особиста психологічна драма стала пружиною усієї дії, в центрі якого стояв він сам – мислячий, чуйний, жива людина, сильна індивідуальність.
Протягом багатьох століть вчені по-різному тлумачили смисл Божественної комедії, представляючи самого поета те правовірним католиком, то вільнодумцем, то містиком, то співаком життєвої правди. Однак поема дійсно стала справжньою енциклопедією середньовічного світогляду. Поет вклав у своє творіння всю пристрасність і непокірність поетичної думки, постарався відкрити людям перспективи не загробного, потойбічною, а земного життя, наповненою радістю і справедливістю. Данте влаштовує суд над людськими злочинами і пороками в ім’я виправлення життя на землі, при цьому, прагнучи навчити людей жити правильно, поет не веде людину від реальності, а навпаки, глибоко занурює в неї.
Розгубленість, тривога автора звучать у поемі, коли він зображує ліс, що символізує життя людини, де його терзають звірі, готові розірвати на частини: цікавість, гординя, жадібність. У цьому відбиваються сум’яття і сумніви самого поета. Його долала туга за батьківщиною, прагнення знайти шляхи вирішення політичних проблем, усвідомлення недосяжності своїх високих ідеалів. Він бере на себе роль верховного судді і розправляється в творі зі своїми ворогами. Єдиною рушійною силою, єдиним критерієм при цьому служить його совість. Ряд грішників, що проходять з кола в коло і наділених різними вадами – лицемірством, боягузтвом, святенництвом, брехливістю, підлістю, – це не вигадані постаті. Всіх їх поет зустрічав у реальному житті – минулої чи справжньою.
Сам Данте зазначав, що ставив перед собою мету зобразити історію людства, яке йде в пітьмі, помиляється, шукає шляхи і знову втрачає їх. Так йшов по життю сам поет, мандруючи по світу і не знаходячи відповідей на мучили його питання. Але, незважаючи Ні на що, він продовжував боротися за земне щастя, яким би нереальним воно не здавалося в той жорстокий вік. Його сміливий погляд постійно був спрямований у майбутнє, а він сам завжди залишався мужнім людиною сильних пристрастей і непорушної волі, вірним до кінця своїм ідеалам.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)