Приреченість поета на самотність в умовах вищого світу (за творчістю Лермонтова)

Ще з дитинства М.Лермонтова оточували різноманітні суперечності, а це призводило до трагічних негараздів у житті. У легендах про Пугачова, піснях про Стеньку Разіна, у красі Кавказьких гір до Лермонтова приходить мрія про волю. А натомість він бачить у мастку матері приниженнх кріпаків і сповнюється жахом, крикнувши:

«Бабуньо! Хіба ж можна бити людей?! Я забороняю!»

Читання Пушкіна й Шіллера, уроки історії, розповіді про 1812 рік народжують в душі молодого Лермонтова прагнення чогось героїчного. Усвідомлюючи недосяжність свободи, поет

ніколи не відмовлявся від прагнення до неї. Мрія про гармонійне життя, про духовну єдність з усім світом не залишала його навіть напередодні смерті. Про це свідчать прекрасні вірші Лермонтова «Хмари», «Виходжу сам я на дорогу», «1 січня 1840 року».

Суспільство, то оточувало поета, викликало в нього неприйняття. «Життя моє – я сам», – пише він М. А. Лопухіній. Але зневага до суспільства і самотність пригнічують поета. Він боїться розірвати все, то його пов’язує з людьми, боїться скептицизму, яким отруюватиме душу поета вищий світ. Лермонтов хоче, як він пише в одному з листів, «прогнати геть холодну іронію, що нестримно прокрадається

в душу», але не може зробити цього, бо «світ» викликає в нього лише відразу й зневагу.

Складне протиборство почуттів, трагізм поетової долі у вищому світі відкриваються нам у багатьох віршах Лермонтова, наприклад «Смерть Поета». «Світ», зображений у цих творах, не тільки нудний, а навіть злочинний: він убиває поетів. Так, звинувачуючи безпосереднього вбивцю Пушкіна, поет вказує також і на його таємних убивць.

Лермонтов захоплюється бунтівливим духом Пушкіна, але разом з тим усвідомлює, що бунтувати самому, коли тебе ніхто не підтримує, – марна річ. Марна тому, що увесь світ відгороджений від волелюбного духу бентежного поета стіною несправедливості, брехні, байдужості та підлості. Але поет розпочав боротьбу, зійшовши з того шляху, який визначила йому доля.

Саме в цьому полягають для Лермонтова внутрішні причини трагедії: поет приречений на самотність, але не може гак жити, він кидається в чужий для нього світ і гине. Це яскраво показала доля самого Лермонтона.






Інтерес старицького до проблеми мистецького життя.
Приреченість поета на самотність в умовах вищого світу (за творчістю Лермонтова)