Трагедія генія. В чому вона? (За творчістю Тичини)

Молодому Павлові Тичині життя здавалося набагато простішим, ніж воно є насправді. Тому рання лірика поета присвячена природі, рідному краю, пошуку світової гармонії.

Перше переосмислення світу прийшло до Тичини з громадянською війною. Братовбивча війна показала, що світ зовсім не досконалий, далекий від гармонії.

І якщо в ранній творчості Тичини головні дійові особи – трава, гаї, небо, вітер, то після невдалої революції поет більше уваги приділяє Україні, її громадянам, скорботам і радощам рідного краю. Зрозуміло, що такі вірші подобалися

не всім, бо поет наголошував не на тім, чого хотіла бачити влада. Візьмемо хоча б вірші «Пам’яті тридцяти» або «Загупало в двері прикладом…».

Після збірки «Вітер з України», що була тривожним криком душі поета, у творчості П. Г. Тичини настає пауза, яка триває сім років. Заляканий репресіями та розстрілами, поет не розуміє, про що писати, щоб залишитися живим. Його чекала та сама участь, що й інших українських поетів: Рильського. Сосюру, Манишка.

Залякані страхіттями сталінського терору, усі славили Сталіна; Леніна, Комуністичну партію, щасливу дійсність та світле майбутнє. Осуджувати українських поетів за такі

вірші ми не маємо права: це вплив часу, це трагедія країни.

Але була одна нейтральна тема, на якій поет відводив душу. Це вірші, присвячені матері: «Мати», «Матері забути не можу» та інші. Для Тичини мати – це не тільки жінка, яка його народила, мати – це Україна. Біль за її долю, за її майбутнє – ось головні теми творів, присвячених Україні.

Нині в деяких критиків виникає запитання: «Чи потрібен нам Тичина?» Сам поет майбутнім поколінням відповів так:

Щоб критиків послухать – це не вадить.

Але не тих, хто сам життя не знав.

Творча діяльність Павла Тичини повністю відображає час, в якому він жив. А якщо комусь соромно за історію його держави, то в цьому не винен ні поет, ні його вірші.






Роль митця у суспільстві.
Трагедія генія. В чому вона? (За творчістю Тичини)