Авторська позиція в питанні діалогу батьків і дітей (По романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти”)
1. Суперечки після виходу роману. 2. Авторське розуміння суті конфлікту між поколіннями. 3. Проблема батьків і дітей у російській літературі XІX століття. 4. Зміст добутку.
…Дивилися б, як робили батьки, Училися б, на старших дивлячись… О. С. Грибоєдов Від задуму до написання, а потім опублікування І. С. Тургенєвим роману “Батьки й діти” пройшло менш двох років, так увлеченно він працював над цим добутком. Але те, що пішло після його виходу у світло, було важко вгадати, насамперед, самому авторові. Роман виявився чимсь начебто листа П. Я.
Причому, представники кожного із цих таборів сприйняли роман односторонньо й, на мій погляд, несправедливо. Ніхто не врахував природи трагічного конфлікту. Критичні статті на адресу творця “Батьків і дітей” звучали з усіх боків. Ліберальне крило й консерватори вважали, що аристократія й потомствені дворяни зображені іронічно, а різночинець Базарів, плебей по походженню, спочатку насміхається над ними, а потім виявляється вище їх морально. З іншого боку, уважалося, що раз Базарів умер, виходить, правота батьків була доведеною.
Демократи
Так, у таборі революційних демократів критик “Сучасника” М. А. Антонович звернув увагу лише на слабкі сторони базаровского типу й написав критичний памфлет, у якому назвав Базарова “карикатурою на молоде покоління”, а самого Тургенєва “ретроградом”. З іншого боку, звертаючи увагу на слабість аристократії, затверджували, що Тургенєв “висік батьків”. Наприклад, критик “Російського слова” Д. І. Писарєв відзначив тільки позитивну сторону образа Базарова й проголосив торжество нігіліста і його автора. Крайні погляди антагоністів у романі немов виплеснулися в реальне життя. Кожний бачив у ньому те, що хотів бачити.
Щирі погляди автора, гуманістична спрямованість добутку, прагнення показати, що поколінням повинна бути властива наступність, були зрозумілі не всім. Як теперішньому художникові І. С. Тургенєву дійсно вдалося вгадати віяння епохи, поява нового типу демократа-різночинця, що прийшов на зміну дворянству. Але ці суперечки, можливо, і стали причиною того, що в сучасних дослідженнях творчості Тургенєва часто можна зустріти думку, що сімейний конфлікт у цьому добутку грає набагато меншу роль, оскільки автор мовлення веде про зіткнення демократів з лібералами.
Мені здається, це трохи спрощений погляд. Саме в сімейному трактуванні даний заголовок роману, і в ній же одержує розвиток. Вірно відзначив Ю. В. Лебедєв, що російська класична література завжди перевіряла стійкість і міцність соціальних підвалин суспільства сім’єю й сімейними відносинами. Починаючи роман із зображення сімейного конфлікту між батьком і сином Кірсановими, Тургенєв переходить до зіткнень суспільного характеру.
“Сімейна тема у романі надає соціальному конфлікту особливу гуманістичну окрашенность, адже ніякі соціально-політичні державні форми людського гуртожитку не поглинають моральний зміст сімейного життя. Відношення синів до батьків не замикається тільки на родинних почуттях, а поширюється далі на синовнее відношення до минулого й сьогодення своєї батьківщини, до тих історичним і моральним цінностям, які успадковують діти. Батьківство в широкому змісті слова припускає любов старшого покоління до молодих, терпимість, що йдуть на зміну, мудрість, розумна рада й полегкість”, – писав Лебедєв. Конфлікт роману не полягає тільки в сімейні рамки, але саме руйнування “сімейності” надає йому трагічну глибину. Тріщина у зв’язках між поколіннями веде до прірви між протилежними суспільними плинами.
Протиріччя зайшли так глибоко, що торкнулися самих принципів існування у світі. Так хто ж здобув перемогу в словесній і ідейній сутичці ліберала Павла Петровича й революціонера-демократа Базарова? Тут, як мені здається, не може бути однозначної відповіді. У всякому разі, у самого Тургенєва його не було. За віком він ставився до покоління батьків, але як щирий художник не міг не розуміти, що країна живе в епоху зміни поколінь.
Його погляд глибше, це погляд мудрої, чуйної й далекоглядної людини. Сам він так роз’ясняв особливість конфлікту в цілому: “Із часів древньої трагедії ми вже знаємо, що теперішні зіткнення – ті, у яких обидві сторони до відомого ступеня праві”. Саме таке трактування він закладає в суть проблематики добутку.
Показуючи суперечки між демократом Базаровим і аристократом Павлом Петровичем Кірсановим, автор міркує про те, що відносини між поколіннями набагато складніше, ніж протиборство соціальних груп. Дійсно, важливого значення набуває особливий моральний і філософський зміст. Батьки консервативні, духовно слабкі й нездатні погнатися за ходом часу. Але й діти, захоплюючись модними суспільними плинами, не тільки сприяють прогресу, але й заходять занадто далеко у своїх радикальних поглядах. Духовний максималізм веде до крайності заперечення всього життя й, в остаточному підсумку, до катастрофи.
Майбутнє, що не опирається на сьогодення, приречено на загибель. Це глибоко відчував і виразно показав Тургенєв на прикладі доль багатьох своїх героїв. Особливо це стосується долі Базарова. Тургенєв виступав за еволюційні, поступові зміни, які допомогли б перебороти взаємне відчуження поколінь, а виходить, запобігти многие наслідкам. Нелюбов і презирство до “постепеновщине” Тургенєв уважав національною трагедією росіян і протягом усього творчості шукав їй “протиотрута в характерах помірних, добропорядних, ділових, що не замахуються на велике, але надійних у малому”.
Тема батьків і дітей, тема боротьби й зміни поколінь є традиційною для російської літератури. У відомих добутках російських письменників: О. С. Грибоєдова – “Горе від розуму”, А. П. Чехова – “Вишневий сад”, М. Е. Салтикова-Щедріна – “Добродії Головлеви”, А. Н. Островського “Дохідне місце”, І. А. Гончарова – “Звичайна історія”, Л. Н. Толстого – “Війна й мир”, – так чи інакше знаходила висвітлення проблематика взаємин батьків і дітей. Так гостро, як у Тургенєва, вона не була поставлена, але взаємодія й зіткнення поколінь становлять окрему сюжетну лінію, включену в загальну проблематику добутків. В “Горе від розуму” конфлікт між “зайвим” Чацким і всім московським оточенням дуже нагадує зіткнення двох таборів – консервативного й нарождающегося прогресивного.
Чацкий так само самотній, як і Базарів, тільки з оповідань ряду героїв ясно, що схожих на нього стає усе більше, а виходить, автор дає надію на майбутнє новому поколінню людей. У Салтикова-Щедріна, навпроти, показане переродження поколінь і розпад сімейних зв’язків. У Гончарова романтично настроєний племінник Адуев стає поступово точною копією свого богатого, цинічного й надто прагматичного дядюшки Адуева. Тут конфлікт між поколіннями переростає в пристосування й адаптацію до цінностей існуючого миру. Подібне зіткнення дядька й племінника ми знаходимо й в Островського в його п’єсі “Дохідне місце”, де під гнітом обставин, у тому числі сімейних, парубкові набридає боротися, і він здається.
Коли він, нарешті-те, приходить до дядька просити горезвісне дохідне місце, посада, що допоможе зробити гарну кар’єру, дядюшка виражає своє презирство до людини, що відмовився від своїх ідеалів, хоча й готовий йому допомагати. У Толстого, навпроти, представлена наступність поколінь у їх як кращих якостях, так і гірших. Наприклад, три покоління Болконских в “Війні й світі” – князь Микола Андрійович-Старший, Андрій Болконский, його син Николенька.
Незважаючи на різне сприйняття миру, очевидно їхня повага друг до друга, життя й виховання відповідно до переконання, що “є тільки дві чесноти – діяльність і розум”. Перед нами з’являються також сім’ї Курагиних і Ростових. І якщо першим автор не симпатизує, то другі зображені неоднозначно, вони займають як би проміжне положення, герої перебувають у постійному пошуку – щастя, слави, свого місця в житті. Як видно, взаємини поколінь займали й займають важливе місце в добутках російських письменників. Вони стосуються як внутрісімейних колізій, так і стають тлом для зображення подій суспільного масштабу.
Одне очевидно: у зіткненні героїв, які неминучі, як боротьба між що йде й новим, необхідно дотримувати поваги, прагнути до розуміння, спільному рішенню виникаючих проблем. На мій погляд, саме про це хотів сказати сучасникам і прийдешнім поколінням великий російський письменник І. С. Тургенєв у своєму безсмертному добутку “Батьки й діти”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)