Аналіз вірша Пушкіна “Біси”

Як величезне узагальнення переживань Пушкіна того часу, переведених на специфічно образну мову мистецтва, виникав вірш “Біси” (1830) – своєрідний підсумок пушкінських роздумів про моторошне життя миколаївської, Росії. Первісні начерки говорили про подорожанина в третій особі:

Подорожанин їде в чистому полі

Подорожанин їде в темному палі

Подорожанин їде в білому полі

У зв’язку з необхідністю реалістично обгрунтувати діалог подорожанина в перебілюється рукописи, що, з’являється спочатку

Їдемо, їдемо в чистому

полі

– і, нарешті, остаточно:

Їду, їду в чисте поле

Про дорогу, з якої збився подорожанин, спочатку говориться в однині:

Дорогу снігом занесло,

Всю дорогу занесло

І, нарешті, як в остаточному тексті, у множині:

Всі дороги занесло

Ця формула, не поступаючись реалістичністю зображуваного, у той же час сприяла доданню описуваним подіям більшої узагальненості. Тому слова остаточного тексту:

Хоч убий, сліду не видно;

Збилися ми. Що робити нам!

Незважаючи на те, що вони вкладені у вуста ямщика, сприймаються як емоції подорожанина, а в остаточному підсумку автора, образ якого у вірші повністю

сліпається образом ПОДОРОЖАНИН і особливо останнім рядком вірша, що і читацькому сприйнятті виразно зв’язується з емоціями самого автора:

Мчаться біси рій за роєм

У безмежній височині,

Вереском жалібним і виємо

Надриваючи серце мені

“Біси” – надзвичайно складний добуток пушкінської лірики. Це – і реалістична картина заметілі, у якій кружляється самотній подорожанин, що збився з дороги. Це – і підсумок гірких роздумів Пушкіна про шляхи сучасної йому Росії. Це в остаточному підсумку – і вірш пр самому себе, про своє місце в житті, про своє відношення до навколишньої дійсності. Весь вірш – сложнейший сплав самих різноманітних елементів пушкінського відношення до життя, до своєї долі, до навколишньої дійсності; і все це – єдине ціле, обумовлене певними суспільними сторонами російського життя й життя самого Пушкіна, без чого вірш не може бути зрозуміле до кінця у всієї нього глибині

Для розуміння всієї складності суспільно-політичних позицій Пушкіна цього часу винятково важливий вірш “Герой” (1830) ” Посилаючи його М. П. Погодину з Бол дина для надрукування, Пушкін поставив найсуворішу умову збереження повної таємниці його авторства. Пушкіна писав: “Надрукуйте, де хочете, хоч у Відомостях – але прошу вас і вимагаю ім’ям нашої дружби не повідомляти нікому мого ім’я. Якщо московська цензура не пропустить її, то перешліть Дельвигу, але також без мого ім’я й не моєю рукою переписану”.

Погодин свято виконав вовк” поета. Вірш був надрукований в “Телескопі” без підпису й ніколи, ніде й ніким до смерті Пушкіна не зв’язувався з його ім’ям. Таємницю авторства Пушкіна Погодин розкрив лише після смерті поета у зв’язку з підготовкою першого посмертного видання його творів. У березні 1837 року він писав В’яземському: “От вам ще вірш, що Пушкін надіслав мені в 1830 році з Нижегородського села, під час холери. Здається, ніхто не знає, що воно належить йому. Судячи з деяких обставин. .. дуже до речі передрукувати його тепер у Сучаснику”.

Дата, виставлена в пресі під віршем – “29 вересня 1830. Москва”,- не має відносини вчасно його написання. Це день приїзду Миколи І в охоплену холерною епідемією Москву. Саме у зв’язку із цим і проведена в пушкінському вірші аналогія з відвідуванням Наполеоном в 1799 році чумного госпіталю

Спробуємо підійти до осмислення вірша, виходячи із самого його тексту. Про Миколу І і його приїзді в Москву у вірші не говориться ні слова. Єдиним моментом, що натякає на зв’язок вірша із цією подією, є виставлена наприкінці сто дата

Якщо відкинути цю дату, вірш цілком буде присвячено тільки Наполеонові. На питання Друга, що із всіх сторін особистості Наполеона найбільше всього вражає розум, Поет приводить відвідування Наполеоном чумного госпіталю. Поета й висунутої їм концепції, що складає в тім, що якщо обман морально піднімає людини, піднімає й зміцнює його дух, він вище, чистіше й дорожче істини. Поет не заперечує суть виправлення Друга, він тільки обурюється, що істина була все-таки виявлена, тому що вона знищила чарівність легенди й зняла ореол із глави героя. Позбавлений легенди, без ореола навколо глави, герой перетворюється в простого тирана. Тому вимога Поета залишити героєві серце має тільки один зміст: залишити в недоторканності легенду, не руйнувати її.

Дата, проставлена наприкінці, перекладає вірш в інший план, вона сполучає площини Наполеона й Миколи й тим самим затверджує необхідність у цих обставинах однакової оцінки їх.

Зміст усього цього й суть задуму Пушкіна якоюсь мірою проясняються у світлі того галасу, яка була піднята офіціозної, та й не тільки офіціозної, печаткою навколо цього жесту Миколи, цілком розрахованого на зовнішній ефект

Навіть в “Літературній газеті” (№ 58 від 13 жовтня 1830 р.) були надруковані анонімні вірші за назвою “Утішник”:

Москва сумовита: смерті страх

Престольний град спустошує:

Але хто в неї, здіймаючи порох,

На зустріч жаху влітає?

Петров нащадок, цар, як він

Безстрашний духом, скорботний серцем,

Летить, услиша Росіян стогін,

Вінчатися душ їх самодержцем

Замість підпису під віршем була проставлено “Москва”. Вірш увів в оману ІІІ Відділення саме тому, що воно з’явилося в “Літературній газеті”. Наступного дня М. Я. фон Фок уже повідомляв Бенкендорфу: “В “Літературній газеті” був надрукований чарівний вірш на імператора, повинне бути – Пушкіна або Баратинського. Воно підписано: Москву, але що чудово, ці вірші є первою похвалою, що це суспільство молодих людей надрукувало в знак уваги до імператора”.






Чи потрібні сьогодні дон кіхоти.
Аналіз вірша Пушкіна “Біси”