Аналіз вірша В. Маяковського “Послухайте!”

Вірш “Послухайте!” написаний у 1914 році. У віршах цього періоду уважний читач почує не тільки фамільярні, глузливі, зневажливі інтонації, але і, придивившись, зрозуміє, що за зовнішньою бравадою – ранима, самотня душа. Цілісність характеру поета, людська порядність, що допомагала орієнтуватися у головних проблемах часу, внутрішня переконаність у правоті своїх моральних ідеалів відокремлювали Володимира Маяковського від інших поетів, від звичного плину життя. Ця відособленість народжувала щиросердечний протест проти обивательського середовища, де не було високих духовних ідеалів. Вірш – лемент душі поета. Він починається проханням, зверненням до людей: “Послухайте!”. Таким вигуком кожний з нас дуже часто перериває своє мовлення, сподіваючись бути почутим і понятим. Ліричний герой вірша не просто вимовляє, а “видихає” це слово, запекло намагаючись звернути увагу живучих на Землі людей на хвилюючу його проблему.

Це не скарга на “байдужу природу”, це скарга на людську байдужність. Поет як би сперечається з уявлюваним опонентом, людиною недалекою і приземленою, обивателем, міщанином, переконуючи його в тім, що не можна миритися з байдужістю, самітністю, горем. Весь лад мовлення у вірші “Послухайте!” саме такий, який буває, коли ведеться гостра дискусія, полеміка, коли тебе не розуміють, а ти гарячково шукаєш аргументи,

переконливі доводи і сподіваєшся: зрозуміють, зрозуміють. От тільки пояснити треба як треба, знайти найважливіші і точні вираження. І ліричний герой їх находить. Розжарення страстей, емоцій, пережитих ним, стає таке сильне, що інакше їх не виразити, як тільки цим багатозначним ємним словом “Так?!”, зверненим до того, хто зрозуміє і підтримає. У ньому і стурбованість, і турбота, і співпереживання, і надія… Якби у ліричного героя зовсім не було надії на розуміння, він би так не переконував, не перестерігав… Остання строфа вірша починається так само, як і перша, з того ж слова. Але авторська думка в ній розвивається зовсім по-іншому, більш оптимістично, життєстверджуюче. Останнє речення питальне, але, по суті, воно стверджувальне. Адже це риторичне питання – відповідь не потрібна. Розташовуючи вірш “драбинкою”, автор домігся того, що кожне слово стає значимим, вагомим. Рима Володимира Маяковського надзвичайна, вона як би “внутрішня”, чергування складів не явне, не очевидне – це білий вірш. А як виразна ритміка вірша!

Мені здається, ритм у поезії Маяковського – саме головне: спочатку народжується він, а потім вже думка, ідея, образ. Деякі думають, що його вірші треба кричати, надриваючи голосові зв’язки. У нього є добутки для “площ”. Але у ранніх віршах переважають інтонації довірчості, інтимності. Відчувається, що поет тільки хоче здаватися грізним, зухвалим, впевненим у собі. Але насправді він не такий. Навпаки, Маяковський самотній і неприкаяний, і душа його жадає дружби, любові, розуміння. У цьому вірші немає неологізмів, настільки звичних для стилю Володимира Маяковського. “Послухайте!” – схвильований і напружений монолог ліричного героя. Поетичні прийоми, використовувані у цьому вірші, на мій погляд, дуже виразні. Фантастика (“уривається до бога”) природно сполучається зі спостереженнями автора над внутрішнім станом ліричного героя. Ряд дієслів: “уривається”, “плаче”, “просить”, “клянеться” – передає не тільки динаміку подій, але і їхнє емоційне розжарення. Жодного нейтрального слова, все дуже і дуже експресивне, і мені здається, саме лексичне значення, семантика дієслів-дій указує на крайню загостреність почуттів, відчутих ліричним героєм. Основна інтонація вірша не гнівна, викривальна, а сповідальна, довірча, боязка і невпевнена. Можна сказати, що голоси автора і його героя найчастіше зливаються повністю і розділити їх неможливо. Висловлені думки і що виплеснулися, що прорвалися назовні почуття, безперечно, хвилюють самого поета. У них легко вловити ноти тривоги (“ходить тривожний”), сум’яття. Величезне значення в системі зображувально-виразних засобів у Маяковського має деталь. Портретна характеристика Бога складається всього лише з однією деталі – у нього “жилава рука”.

Епітет “жилава” настільки живий, емоційний, зримий, почуттєвий, що цю руку як би бачиш, відчуваєш у її венах пульсуючу кров. “Долоня” (образ, звичний для свідомості російської людини, християнина) органічно, абсолютно природно заміняється, як бачимо, просто “рукою”. Мені здається, у дуже незвичайній антитезі, у словах-антонімах (антонімами вони є тільки для Маяковського, у нашому звичному, загальновживаному лексиконі це далеко не так) протиставлені дуже важливі речі. Мова йде про небо, про зірки, про Всесвіт. Ліричний герой вірша “Послухайте!” і є той “хтось”, для кого без зоряного неба немислиме життя на Землі. Він метається, страждає від самотності, нерозуміння, але не упокорюється з ним. Розпач його так великий, що йому просто не перенести “це беззоряне страждання”. Вірш “Послухайте!” – розгорнута метафора, що має великий алегоричний зміст. Крім насущного хліба нам потрібна ще і мрія, велика життєва мета, духовність, краса.

Нам потрібні зірки-“перлини”. Володимира Маяковського хвилюють вічні філософські питання про зміст людського буття, про любов і ненависть, смерть й безсмертя, добро і зло. Однак в “зоряній” темі поетові далекий містицизм символістів, він не думає ні про яке “простягання” слова до Вселеної, але ні в якій мірі не уступає поетам-містикам у польоті фантазії, вільно перекидаючи міст від земної твердіні до безмежного неба, космосу. Безумовно, така воля думки була результатом тієї епохи, коли здавалося, що людині підвладно все. І незалежно від того, у які тони пофарбовані астральні образи, сатиричні або трагічні, його творчість перейнята вірою в Людину, у її розум і велике призначення. Пройдуть роки, затихнуть страсті, російські катаклізми перетворяться в нормальне життя, і ніхто не буде вважати Маяковського тільки політичним поетом, що віддав свою ліру лише революції. На мій погляд, це самий великий з ліриків, і вірш “Послухайте!” – щирий шедевр російської і світової поезії.



Чи треба скаржитись на долю.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Аналіз вірша В. Маяковського “Послухайте!”