Аналіз вірша В. Маяковського “Послухайте!”
Вірш “Послухайте!” написаний у 1914 році. У віршах цього періоду уважний читач почує не тільки фамільярні, глузливі, зневажливі інтонації, але і, придивившись, зрозуміє, що за зовнішньою бравадою – ранима, самотня душа. Цілісність характеру поета, людська порядність, що допомагала орієнтуватися у головних проблемах часу, внутрішня переконаність у правоті своїх моральних ідеалів відокремлювали Володимира Маяковського від інших поетів, від звичного плину життя. Ця відособленість народжувала щиросердечний протест проти обивательського
Це не скарга на “байдужу природу”, це скарга на людську байдужність. Поет як би сперечається з уявлюваним опонентом, людиною недалекою і приземленою, обивателем, міщанином, переконуючи його в тім, що не можна миритися
Мені здається, ритм у поезії Маяковського – саме головне: спочатку народжується він, а потім вже думка, ідея, образ. Деякі думають, що його вірші треба кричати, надриваючи голосові зв’язки. У нього є добутки для “площ”. Але у ранніх віршах переважають інтонації довірчості, інтимності. Відчувається, що поет тільки хоче здаватися грізним, зухвалим, впевненим у собі. Але насправді він не такий. Навпаки, Маяковський самотній і неприкаяний, і душа його жадає дружби, любові, розуміння. У цьому вірші немає неологізмів, настільки звичних для стилю Володимира Маяковського. “Послухайте!” – схвильований і напружений монолог ліричного героя. Поетичні прийоми, використовувані у цьому вірші, на мій погляд, дуже виразні. Фантастика (“уривається до бога”) природно сполучається зі спостереженнями автора над внутрішнім станом ліричного героя. Ряд дієслів: “уривається”, “плаче”, “просить”, “клянеться” – передає не тільки динаміку подій, але і їхнє емоційне розжарення. Жодного нейтрального слова, все дуже і дуже експресивне, і мені здається, саме лексичне значення, семантика дієслів-дій указує на крайню загостреність почуттів, відчутих ліричним героєм. Основна інтонація вірша не гнівна, викривальна, а сповідальна, довірча, боязка і невпевнена. Можна сказати, що голоси автора і його героя найчастіше зливаються повністю і розділити їх неможливо. Висловлені думки і що виплеснулися, що прорвалися назовні почуття, безперечно, хвилюють самого поета. У них легко вловити ноти тривоги (“ходить тривожний”), сум’яття. Величезне значення в системі зображувально-виразних засобів у Маяковського має деталь. Портретна характеристика Бога складається всього лише з однією деталі – у нього “жилава рука”.
Епітет “жилава” настільки живий, емоційний, зримий, почуттєвий, що цю руку як би бачиш, відчуваєш у її венах пульсуючу кров. “Долоня” (образ, звичний для свідомості російської людини, християнина) органічно, абсолютно природно заміняється, як бачимо, просто “рукою”. Мені здається, у дуже незвичайній антитезі, у словах-антонімах (антонімами вони є тільки для Маяковського, у нашому звичному, загальновживаному лексиконі це далеко не так) протиставлені дуже важливі речі. Мова йде про небо, про зірки, про Всесвіт. Ліричний герой вірша “Послухайте!” і є той “хтось”, для кого без зоряного неба немислиме життя на Землі. Він метається, страждає від самотності, нерозуміння, але не упокорюється з ним. Розпач його так великий, що йому просто не перенести “це беззоряне страждання”. Вірш “Послухайте!” – розгорнута метафора, що має великий алегоричний зміст. Крім насущного хліба нам потрібна ще і мрія, велика життєва мета, духовність, краса.
Нам потрібні зірки-“перлини”. Володимира Маяковського хвилюють вічні філософські питання про зміст людського буття, про любов і ненависть, смерть й безсмертя, добро і зло. Однак в “зоряній” темі поетові далекий містицизм символістів, він не думає ні про яке “простягання” слова до Вселеної, але ні в якій мірі не уступає поетам-містикам у польоті фантазії, вільно перекидаючи міст від земної твердіні до безмежного неба, космосу. Безумовно, така воля думки була результатом тієї епохи, коли здавалося, що людині підвладно все. І незалежно від того, у які тони пофарбовані астральні образи, сатиричні або трагічні, його творчість перейнята вірою в Людину, у її розум і велике призначення. Пройдуть роки, затихнуть страсті, російські катаклізми перетворяться в нормальне життя, і ніхто не буде вважати Маяковського тільки політичним поетом, що віддав свою ліру лише революції. На мій погляд, це самий великий з ліриків, і вірш “Послухайте!” – щирий шедевр російської і світової поезії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)