Аналіз вірша Я пам’ятаю дивовижне мгновенье Пушкіна А. С

На думку відомого критика Н. Скатова, “ніхто ні до, ні після Пушкіна вже не створив у російської поезії нічого подібного до пушкінського образа любові… Любові – у зародку, у розвитку, у становленні, в изжитости, любові в разнообразнейших станах…”. Один з таких скороминущих станів, неповторних часточок буття поет запам’ятав у вірші “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье”. Послання це написано під впливом захоплення поета юною красунею, Ганною Петрівною Керн. Уперше він побачив неї в Петербурзі в 1819 році. Потім, кілька років через,

їм призначено було зустрітися знову. Саме тоді й народилися ці рядки: “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье: Переді мною з’явилася ти…” Однак, безумовно, ми не можемо розглядати це по слание в чисто біографічному плані – це спрощувало б зміст і зміст його. Як зауважує Я. Скатів, “ДО ” у цьому випадку “делікатне приховання певної особи. Тут є звертання к…високому, небесному й неосяжному…”. Та й сам образ героїні в Пушкіна змальований фрагментарно, позбавлений яких-небудь характерних, пізнаваних рис. “Скороминуще виденье”, “геній чистої краси”, “голос ніжний”, “милі риси”, “небесні
риси”, “божество” – перед нами з’являється якийсь ідеал, досконалість. Дія у вірші починається з малого мгновенья, з однієї сторінки в житті ліричного героя: Я пам’ятаю дивовижне мгновенье: Переді мною з’явилася ти, Як скороминуще виденье, Як геній чистої краси. Потім через почуття й емоції ми усе більше поринаємо в це життя, у її атмосферу, проясняючи для себе одночасно й внутрішній вигляд героя: У томленьях сумуй безнадійної, У тривогах шумної суєти Звучав мені довго голос ніжний, И снилися милі риси. Одночасно проясняється й непроста доля героя: “Бур порив заколотний Розсіяв колишні мрії”, “У глухомані, у мороці заточенья Тяглися тихо дні мої”. Варто помітити, що в цих рядках дослідники найчастіше шукають натяки на пушкінську біографію. Однак здається, у більшій мері мовлення тут іде про саме світовідчування поета. Життя, позбавлене любові й краси, для нього може зрівнятися з “мороком заточенья”, з духовним полоном. Характерно, що в сповіді героя про “томленьях сумуй безнадійної”, про шумну суєту життя, про удари долі скрізь зберігаються однакові, рівні, розміряні інтонації. І раптом доля посилає ненавмисну зустріч И інтонації героя поступово починають мінятися: тиха, покійна радість зустрічі, порівнювана із пробудженням душі, раптово переходить у різкий емоційний сплеск – всі почуття героя виявляються живі в його душі, вони вириваються й з величезною силою знову охоплюють його. І торжествуючий голос закоханого більше вже не затихає, а спрямовується вперед і вгору, у небеса: И серце б’ється в упоенье, И для нього воскресли знову И божество, і вдохновенье, И життя, і сльози, і любов. Тут виникає мотив знову знайденого вдохновенья, захвату, знову знайденої здатності радуватися життю, безумовно, любов тут домінує над всіма людськими почуттями, визначаючи всі стани ліричного героя. Послання написане чотиристопним ямбом, композиційно у вірші виділяються дві частини. Перша частина – це непроста доля героя, його життя “у глухомані, у мороці заточенья”, “томленье сумуй безнадійної”, перейняте спогадом про “дивовижний мгновенье”, про своє колишнє враження. Друга частина – це реальне втілення “дивовижного мгновенья”, збереженого в пам’яті. Як зауважує Н. Л. Степанов, значеннєва й мелодійна єдність, цілісність віршу надають “інтонаційно^-синтаксичні подхвати й повтори, що створюють… романсну наспівність вірша”. Так, ті самі рядки (“Як скороминуще виденье, Як геній чистої краси”) повторюються в першій і п’ятій строфі. Повтор епітета (“голос ніжний”) є присутнім у другій і третій строфі. Зауважуємо подібність епітетів у другій і третій строфі: “милі риси” – “небесні риси”. Крім того, відзначимо повтор слів у четвертій і шостій строфі. У минулому життя героя було похмурої й сумовитої, “Без божества, без вдохновенья, Без сліз, без життя, без любові”, – у сьогоденні ж всі почуття оживають, у серце воскреє “И божество, і вдохновенье, И життя, і сльози, і любов”. Це повторення вже підкреслює контраст двох частин, контраст минулого й сьогодення героя. Однак у фіналі це протиставлення знімається, завдяки повторенню сюжетної ситуації початку. У цьому змісті ми можемо говорити про кільцеву композицію. У посланні використана інверсія (“переді мною з’явилася ти”), порівняння й емоційні епітети (“Як скороминуще виденье”, “як геній чистої краси”, “небесні риси”, “голос ніжний”, “шумної суєти”), бессоюзие (“Без божества, без вдохновенья, Без сліз, без життя, без любові”),
многосоюзие (“И божество, і вдохновенье, И життя, і сльози, і любов”), безсполучникові складні й складносурядні речення. “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” – це шедевр пушкінської любовної лірики. Це вірш про вічну загадку Жінки, про красу, про таємниці людського серця. Але це ще й міркування про суєтна й вічному, дума про примхливість долі, про капризи щастя. “Тривоги шумної суєти” – це рутину повсякденності, що поглинають почуття й враження ліричного героя, що нашаровує у свідомості його нові й нові емоції. Любов, краса й вдохновенье – це те, що вічно й незмінно. ” Пушкіна А. З.






Шанобливе ставлення до природи у повісті гуси-лебеді летять.
Аналіз вірша Я пам’ятаю дивовижне мгновенье Пушкіна А. С