Аналіз поеми Пушкіна “Руслан і Людмила”
Насолодам молодого життя Пушкін віддавався таким же захватом, як віддавався літературі, як віддавався високим ідеям і вільним думкам. Цікаво, що за весь 1818 р. він майже зовсім не пише листів, та й віршів пише не так багато. Йому явно не до них. Він весь у крутінні, у забавах і спокусах великого міста. 27 жовтня 1819 р. він пише ГГ. Б. Мансурову про свій спосіб життя й говорить про шампанське, акторок, карти. Але відразу він говорить і про “Зелену лампу”: “Зелена лампа нагоріла – здається, гасне – а жаль…”. И тут же робить політичні визнання:
Для Пушкіна все це не різне, а частини єдиного: все це життя. Він п’є жадібно весь кубок життя – весь, не вибірково; він все хоче вкусить і випробувати. І йому, поетові, це виявляється корисним: повнота його життя веде до повноти творчості.
Перші два роки перебування Пушкіна в Петербурзі, порівняно з більше пізніми роками, не занадто заповнені творчістю. Бєлінський був почасти прав, коли говорив про “самобутні дрібні вірші” Пушкіна, які “не сходять далі 1819
Від Державіна в пушкінській оді “Вільність” особливий, помірно-архаїчний стиль, її піднесені урочисто-висока мова. Ще зовсім недавно Пушки пародіював Державіна. Тепер він звертається до нього; тому що саме в ньому, у його віршах бачить образі мови цивільної поезії.
Вірш написаний у тім високому стилі, у якому писалася ода “Вільність” і в якому будуть написані пізніше його інші вірші на тему поета. Безсумнівно – ознаки стилістичні є тому доказом,- що вірші цивільні й вільнолюбні й вірші про поета вже в ранній період його творчості усвідомлювалися Пушкіним кок близькі, чи не того самого роду.
Поема-Казка Пушкіна заснована на вільній поетиці. У цьому світі поетичної волі Пушкін почуває себе, як ніхто іншої з його попередників і сучасників, “влада имеющим”. “„Руслан і Людмила”,- писав Кюхельбекер,- поема, у якій, при всіх її недоліках, більше творчої уяви, ніж всій іншій сучасній росіянці словесності”.
Сюжет поеми – типово казковий. Викрадення нареченої, пошуки її, мотив суперництва, перебування героїні в зачарованому царстві, здійснення подвигів для її порятунку, щасливий кінець – все це схоже на казку. Оповідання в поемі рухається характерно казковими прийомами, але по ходу його, усередині сюжету, відбувається постійне зіткнення казкового й самого повсякденного, фантастичного й побутового. Чаклунка виявляється не тільки злий, але й жалюгідною бабою, чарівник Черномор – немічним старим, чарівниці – більш ніж легковажними дівицями, казкова жахлива голова морщиться, позіхає й чхає. Авторська іронія, що, як ми вже, але тільки руйнує строгі жанрові канони.
Уж він наблизився: тоді
Княжачи з постелі зіскочила,
Сивого карлові за ковпак
Рукою швидкої схопила,
Тремтячий занесла кулака
И в страху заверещала так,
Що всіх арапів оглушила
Поетична витівка й поетичний жарт Хутро – зовсім не дрібничка. Для нього це завжди шлях до етичної волі й до художніх відкриттів. “Руслан і Людмила”, помітив Б. В. Томашевский, “була поемою, зверненої не до минулого, а до майбутнього” 2в. Вона намічала шляхи подальшого руху пушкінського генія. У ній вироблялися ті форми, якими, удосконаливши їх і перетворивши, Пушкін скористається В зрілих своїх створеннях. Зокрема – в “Євгенію Онєгіні”.
Безсумнівно, що між першою пушкінською поемою і його романом у віршах є глибока внутрішня наступність, що і сам Пушкін усвідомлював. Вона полягає насамперед у самих принципах художнього створення. Процес одночасного руйнування й створення жанру, характерний для “Руслана й Людмили”, відбувається й в “Євгенію Онєгіні”. В “Євгенію Онєгіні” Пушкін руйнує традиційні форми роману.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)