Яновский Юрій Біографія
Народився в с. Майєровому (тепер Кіровоградська область) в заможній селянській родині. Закінчив Єлисаветградське реальне училище, служив у різних установах. Навчався в Киівському політехнічному інституті, але не закінчив його через матеріальні нестатки. Працював у газеті “Більшовик”, потім зацікавився кіномистецтвом. Був спочатку редактором кінофотоуправління, а з 1926р. став головним редактором Одеськоі кінофабрики. Жив у Харкові. Під час Другоі світовоі війни в евакуаціі очолював журнал “Украінська література” (тепер Ї “Вітчизна”).
Мотиви ранньоі творчості Юрія Яновського Яновський будував свою творчість на ідеалах культового німецького філософа XІX століття Фрідріха Ніцше. Головна воля до влади, яка народжує надлюдину.
Теза учення мислителя Ціль життя Ї підняття над іншими. Світогляд Яновського відрізняє ідея вічного повернення, язичницькоі
Ї час, коли вшановують своіх предків, коли до живих приходять душі померлих родичів. Цей зв’язок передбачав жертовність. Бути жертвою було справою честі. Герой належить до обраних жертв. Зовні він дуже слабий, замучений. П’явки, які присмокталися до тіла Ї прикраси на тілі жертви. Герой виявляє волю до влади над собою, над власною пам’яттю. Він наказує собі забути інформацію, якою володів, щоб не видати іі ворогові. Вмирання на самоті подібне до рівня прозріння, недоступного іншим. Украінські письменники мислили законами екзистенціалізму. Рівень становлення будь-чого співвідноситься з фактом приреченості на смерть. Смерть
Ї те, на що приречені всі. Смерть Ї єдиний творець. На рівні літератури зумовлюється поява нових жанрів
Ї роман у новелах (“Вершники”, “Чотири шаблі”). “Вершники” Ї вісім новел. У кожній йдеться про чиюсь смерть. “Подвійне коло”
Ї смерть братів Половців. Коли один із синів помирає, батько згадує про нього. “Дитинство” Ї комісар згадує про смерть свого діда. Дід володів таємницями рослин, які підтримують людське життя. “Адаменко” Ї факт самогубства як одна з вершин людини. Смерть не є невдоволення життям. Адаменко Ї горда людина, шахтар, вершник революціі. Зробив усе, щоб не померти лежачи: встає, коли стріляє в себе.
Новелу “Подвійне коло” із роману Ю. Яновського “Вершники” можна назвати ще одним “листом у вічність”. Про що цей лист? Насамперед, про трагедію людськоі душі, що переступила святі закони Господніх заповідей і вчинила непрощенний гріх
Ї братовбивство. Довгий час радянська літературознавча критика водила нас манівцями навкруг цього самобутнього роману, трактувала його як твір, пройнятий пафосом героіки громадянськоі війни. Сьогодні ми маємо змогу поглянути на це художнє полотно з позицій гуманізму, людяності, народноі моралі й етики. Нас вражає початок роману Ї незвичайний і страшний водночас. У кривавий вир подій громадянськоі війни вводить нас новела “Подвійне коло”. Явище братовбивчоі війни саме по собі глибоко трагедійне. “Люби ближнього свого, як самого себе”, “Не убий!”
Ї ці Божі заповіді грубо порушуються на кожному кроці, і люди, засліплені якимись химерними обіцянками, коять страшний гріх, наслідки якого відлунюватимуть трагедіями не одного майбутнього покоління. Брати Половці, сини “чесного чорноморського рибалки” Мусія Половця, визначилися на своєму життєвому шляху ще до початку революціі; жили відповідно до своіх уподобань, намірів, світобачення. Чи можемо ми засуджувати того ж Андрія
Ї офіцера царськоі арміі, вояку “за веру, царя і отечество”, чи Оверка
Ї палкого прихильника украінськоі національноі ідеі, чи Панаса, вільного, як вітер, і непокірного, чи Івана, який “працював на заводі й робив революцію”? Ні, звичайно. Всі ми різні й маємо право на свою точку зору і своє місце в житті. Родина Половців була по-своєму щаслива. Старий батько, людина мужня й мудра, вчив своіх синів щиро поважати родинні традиціі, бо “тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Усі ми, безперечно, розуміємо, що значить злагода в сім’і. Міцна родина
Ї міцна держава. Це істина. Тому кожен усвідомлює, що сім’я Ї це святе, недоторканне, міцне, чисте, вічне. Революція, прогримівши над нашою землею у жовтні 1917-го, розвела людей в різні боки, поділила на табори, що ворогують між собою. Доля братів Половців у цей важкий, трагічний період історіі склалася відповідно до іхніх поглядів, і це призвело до розриву родинного кола. У поєдинках брати, відчуваючи один до одного люту ненависть, розбурхану різними політичними силами, вбивають один одного. Живими лишаються тільки Іван та малий Сашко, і це було історично достовірно: перемогла революція. Але якою ціною дісталася ця перемога?! Безбожною! Брат ішов проти брата, батько проти сина, рід проти роду. Забули сини батькову науку і гірко та страшно поплатилися за це десятиріччями бездуховності, моральноі нікчемності, жорстокості, безсоромності, підлоти, розстрілів, підозр, концтаборів…
Тяжко спокутують украінці непростимий гріх. Яновський передбачав таку розплату, а тому застерігав нас від нехтування святими заповідями, закликав берегти в собі людяність і не втрачати іі заради якоісь нереальноі і нездійсненноі ідеі, що несе людям смерть і нещастя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)