Микола Хвильовий. Біографія письменника, його провідна роль у літературному житті 1920-х рр
Основні факти біографії Миколи Хвильового
(Учитель може використати мультимедійний додаток “Життя і творчість М. Хвильового”.)
13 грудня 1893 р. в м. Тростянці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов.
Навчався в початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.
1916 р. – фронти Першої світової війни, член дивізійної ради солдатських депутатів.
1917 р. – член компартії України, брав активну участь у громадянській війні в лавах Червоної армії.
1919
1923 р. – збірка прозових творів “Сині етюди” (“Редактор Карк”, “Кіт у чоботях”, “Солонський Яр”, “Легенда”, “Свиня”, “Чумаківська комуна”).
1924 р. – збірка оповідань “Осінь” (“Елегія”, “Я (Романтика)”, “Силуети”, “На глухім шляху” та ін.), повість “Санаторійна зона”. ці публікації й громадянська активність зробили М. Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20-х років.
Микола
20 листопада 1925 р. – разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури); започатковує літературну дискусію 1925-1927 рр., яка від питання про якість літературних творів, порушеного М. Хвильовим, швидко перейшла на ідеологічні засади й принципи розвитку української культури: “Ми визнаємо українське відродження за необхідний і неминучий етап” (Микола Хвильовий).
26 квітня 1926 р. – лист Йосипа Сталіна до Генерального секретаря ЦК КП (б)У Лазаря Кагановича, де критикується нарком освіти Олександр Шумський, який “неправильно розуміє українізацію і не зважає на цю останню небезпеку”. Й. Сталін також пише: “цей рух… може набрати місцями характеру боротьби за відчуженість української культури і української суспільності
Від культури і суспільності загально радянської, характеру боротьби проти “Москви” взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури. …Я маю на увазі такий усім відомі факт, як статтю відомого комуніста Хвильового в українській пресі. Вимога Хвильового “негайної дерусифікації пролетаріату” на Україні, його думка про те, що “від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати”, його заява про те, що “ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва”, його захоплення якоюсь месіаністичною роллю української “молодої” інтелігенції, його смішна й немарксистська спроба відірвати культуру від політики – усе це й багато іншого в устах українського комуніста звучить тепер більше ніж дивно…
Тільки в боротьбі з такими крайнощами можна перетворити відроджену українську культуру й українську суспільність в культуру і суспільність радянську”.
14 січня 1928 р. ВАПЛІТЕ змушена “самоліквідуватись”.
1927 р. – роман “Вальдшнепи”, ІІІ частина якого знищена урядовими органами.
Трактат “Україна чи Малоросія?” опублікований лише 1990 р.
1933 р. – поїздка по селах, де на власні очі бачить голодомор як найбільш переконливий “аргумент” сталінського виховання українців.
Травень 1933 р. – арешт Михайла Ялового, друга й однодумця, колишнього президента ВАПЛІТЕ.
“Наділений чутливою інтуїцією, письменник гарячково шукає виходу із катастрофічної ситуації, породженої, наростаючою хвилею репресій, вимиранням мільйонів українських селян, поширенням недовіри і підозри в суспільстві. шукає і не знаходить. Бо не бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись гуманістичним ідеалам Революції” (Микола Жулинський).
Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жорстокі й небезпечні звинувачення, але його не чули й не хотіли чути.
13 травня 1933 р. Микола Хвильовий застрелився. Так закінчила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під розстрілом.
Посмертна записка: “Арешт ЯЛОВОГО – це розстріл цілої генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. “Отже”, як говорить Семенко, … ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя – ви
Й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм”.
Літературна діяльність
Дослідник Костецький виділяє три періоди творчості М. Хвильового:
1921-1924 рр. – період експерименту й шукань (“Кіт у чоботях”, “Синій листопад”, “Свиня”);
1925-1930 рр. – період творчого змужніння (полемічні памфлети, “Іван Іванович”, “Вальдшнепи”, “Повість про санаторійну зону”);
1931-1933 рр. – період поразок, відступів, публіцистики.
Цикли памфлетів М. Хвильового “Камо грядеш?”, “Думки проти течії”, “Апологети писаризму”, полемічний трактат “Україна чи Малоросія?” сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925-1928 pp.). ці публіцистичні твори (а також його роман “Вальдшнепи”) викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.
Центральною для Хвильового-полеміста та публіциста була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, М. Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва: “Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якмога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування… Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми”.
Перші поетичні збірки М. Хвильового “Молодість” (1921), “Досвітні симфонії” (1922), поема “В електричний вік” (1921), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, дістали досить високу оцінку тогочасних літературознавців (С. Єфремов, О. Дорошевич), але якнайповніше свій талант М. Хвильовий розкрив у жанрі новели чи оповідання (переважно короткого, з виразним лірико-романтичним чи імпресіоністичним забарвленням). Збірка його прозових творів “Сині етюди” (1923) стала якісно новим етапом у розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини.
В стосунках з революцією та історією, яка пізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. У людській масі, у вирі революційних подій письменник виокремлює, найперше, людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення. Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт зі своїм часом, його одновимірною буденністю. Редактор Карк – головний герой однойменної новели – лише у своїх мріях повертається до часу національної революції, коли світ існував ще в цілісності, не розірваним між мрією та реальністю. Але його персонажі – це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті.
Для чекіста – головного героя новели “Я (Романтика)” – такий конфлікт постає у своїй особливій гостроті: в ім’я абстрактної ідеї, в ім’я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості – це водночас і знищення свого людського єства. У такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це – сповідь героя, розповідь від першої особи. Узагалі, для М. Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози – це ознаки його лірико-орнаментальної манери письма. Саме такий стиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає автору радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.
Внутрішній світ людини у творах Миколи Хвильового часто характеризують просторові епітети. Вони будуються на асоціативних зв’язках між образами дороги, шляху та простором внутрішнього світу героя (його почувань, емоцій). За допомогою таких образів на структурно-стилістичному рівні тексту створюється супер реальний світ характерів героїв, особливості етичних установок яких визначає метафорична асоціативність мікро образів. Останні ж стосуються насамперед духовних переживань особи в критичний момент життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)