Поет у прозі

Яновський у прозі був поетом. Це звучить добре, можливо, і насправді добре, бо щедро збагачує емоційну силу прози, але, як на мене, саме тому – попри всю поетичну піднесеність і хвилюючу романтичність – проза Яновського завжди була малопізнавальною (пізнавальність прози вимірює її вагомість) і постійно хибувала в частині сюжетних інтерпретацій. “Вершники” – чудова книга, але це зовсім не роман, як думав Яновський і як досі трактує дехто із критиків. 1 взагалі яке це має значення, роман це чи не роман? Нехай це буде збірка новел –

досконалих формально, дуже сильних емоційно, вагомих ідейним змістом. Цю книгу високо цінують літературні гурмани, із захопленням читає й залюбле-ний у літературу читач. “Вершники”, коли хочете, це поема в прозі, тільки без зовнішніх поетичних прикмет – римування та рядкового ритмування.

Усіх інших законів поезії у “Вершниках” дотримано. Шлях Яновсь-; кого до справжньої прози, вважаю проте, проліг через “Майстра корабля” та “Чотири шаблі” (я обминаю признані тут помилки і хиби цих книг). Хоча і в цих двох книгах Яновський теж залишався поетом. Крім того, “Майстер корабля” змістом надто “особистий”, зашифрований своєрідним кодом лірики. Автор наче забув, що, крім його самого та ще Довженка, цю книгу читатимуть і звичайні читачі. (За Ю. Смоличем)






Твір на тему улюблений куточок мого села.
Поет у прозі