Юрій Яновський
Юрій Яновський народився 27 серпня 1902 року в с. Нечаївка (хутір Майєрове) Компаніївського району Кіровоградської області у селянській родині. Коли хлопцеві не було ще й шести років, сім’я переїхала до Єлисаветграда.
Вчився Ю. Яновський у народному та земському реальному училищах, потім вступив до Київського політехнічного інституту (1922- 1924 pp.). Навчання в інституті юнак не закінчив.
Ще під час навчання в інституті почав віршувати російською мовою, читав свої вірші на зборах студентської літстудії. До поезії повертався протягом життя
1925 р. – з’являється перша збірка новел “Мамутові бивні”, за нею в 1927 р. – наступна збірка “Кров землі”. Новели перших збірок ще недосконалі за формою, критики скоріше сприймають їх як учнівські, але в них уже відчувається притаманне Яновському романтичне поривання до світу кращого, ідеального.
Наприкінці 20-х років Яновський повністю віддається літературній праці. Бере активну участь у роботі ВАПЛІТЕ, членом якої став з часів заснування організації.
1926-1927 pp. – працює редактором на Одеській кінофабриці.
1928
Роман “Чотири шаблі”, написаний 1930 року, відкриває новий етап творчості письменника. Період пошуків завершився, сформувався зрілий майстер. Дуже скоро роман було вилучено з літературного процесу. Повернувся він до читача тільки 1983 року, через півстоліття і майже через тридцять років після смерті майстра. Темою роману стала громадянська війна.
Доля другого роману справила тяжке враження на письменника. Протягом кількох років він намагався відновити свої творчі сили і писав драматургію не найвищого художнього рівня. Потім подарував українській літературі прекрасний роман у новелах “Вершники”, який з’явився спочатку в “Роман-газеті” 1935 p., а потім вийшов у Києві.
Навчений попереднім досвідом, на цей раз Юрій Яновський мав бути обережнішим у творенні образів та ідей.
Потім з’являються інші твори: 1937 р. – “Дума про Британку”, 1938 р. – “Потомки”, 1940 p. – збірка новел “Короткі історії”.
За роки війни Ю. Яновський написав драму “Син династії” (1942 p.), яку не можна назвати одним з досягнень митця, та збірку оповідань “Земля батьків” (1944 p.).
Потім письменник починає працювати над новим романом. Він хоче створити абсолютно своєрідний за формою твір, описуючи повоєнне колгоспне село, вийти на більш широкі обрії. Над романом Ю. Яновський працює протягом 1945-1946 pp., і в 1947 р. публікує його у журналі “Дніпро”.
Цькування критики почалося майже одразу. Роман критикували за необ’єктивний підхід до радянської дійсності, навмисне згущення фарб, похмурий погляд на повоєнне село. Письменник мусив офіційно визнати свої помилки в пресі і зробити нову редакцію твору, врахувавши зауваження критики. Так роман “Жива вода” перетворився на роман “Мир”, що вийшов у 1956 р. уже після смерті автора.
У 1949 р. Ю. Яновського було нагороджено Державною премією за цикл “Київські оповідання”. Це дало письменникові можливість працювати далі, хоча дух його був уже надломлений і за серйозну прозу він не брався. Однак 1953 р. ще з’являється драма “Дочка прокурора”, що стала помітним явищем у драматургії 50-х років. Критика поставилась до цього твору письменника неоднозначно, багато хто засуджував Яновського за новий “підкоп” під “фундамент ладу”.
1954 р. Яновський публікує збірку оповідань “Нова книга”.
Письменник помер 25 лютого 1954 p., через кілька днів після прем’єри “Дочки прокурора” в Київському театрі імені Лесі Українки.
Юрій Яновський був письменником такої художньої енергії, яку не часто бачила історія світової літератури. Але час, у який він жив, аж ніяк не сприяв розвиткові творчої сили. Він був романтиком, співцем глибинної краси народної та людської душі, вмів бачити своєрідне розгортання законів всесвіту в одній людській постаті. Зламати такого художника було дуже важко, та й не вдалося до кінця. Хоч не раз страждало його хворе серце, коли безжальним ножем критики різали твори, виплекані довгими днями і ночами.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)