Співаючий поет Юрій Визбор

Хто перший взяв гітару й, підійшовши до мікрофона, став не читати вірші, а співати їх? Хто був першим бардом, що співає поетом нашого часу? Багато хто думають: Окуджава. Ще частіше говарять: Висоцький. У людей є підстави думати так. Але якщо бути точним, то в джерел сучасної пісенної лірики коштує Юрій Визбор. Був час недовге, півтора-два роки наприкінці п’ятидесятих, коли саме він, що яськрава виділився, що як би виплив із хвиль тоді студентської пісні, що широко розлилася, одноосібно опанував увагою й серцями слухачів.

Магнітофонні стрічки,

передані з будинку в будинок, і живі голоси, що підхоплюють пісню від багаття до багаття, минулого немов відбиттям вигляду самого Визбора, веселого, желтовалосого, круглолицього хлопця в ковбойці, що не те співав, не те шепотів, не те розповідав із простотою, що бере за душу: Лижі в грубки коштують, Гасне захід за горою… Він був изумительно, прирожденно артистичний, цей співак у багать, і в його артистизмі вже була намацана свая довга тема, свая інформація, знайдена відразу й точно. Тоді жартували: у Визбора навіть гітара сміється! Через десятиліття проніс Визбор цю сваю посмішку. Поруч із пронизливим елегійним сумом Окуджавы,
поруч із лютим, гнівним напором Висоцького не повторювалася посмішка, що іськриться, Визбора, і пісні його пізнавані саме по відсвіті сміху. Життя його виявилася недовгою. Усього п’ятдесят років. Він встиг багато чого.

Написав кілька сценаріїв, видав пари книжок оповідань, зіграв кілька кіно-ролей. Залишив купу чарівних акварельних, гуашевых пейзажів, “зелені озера так риськи лісів…”. Його пісні існують у живій пам’яті людей, їх співають у студентських гуртожитках, у багать, на зимівлях, у кубриках і в кают-компаніях. Він поет товариства, поет тісних людських зв’язків. Герой Визбора завжди у зв’язці, у ланцюжку. Він – співак чоловічої доблесті. Його герой – людин з рюкзаком і ледорубом. Людина на крутому схилі. На палубі, що нахилилО. За кермом машини, що мчиться.

За штурвалом літака, що злітає. Його симвали – тропа, що йде в туман, тропа, по кручі взбирающаяся до сонця. Його мова – ськупі жести. Чоловіча небагатослівність, що злегка соромиться себе, що як би ховає сваю силу. Юрій Визбор з тих самих дітей війни, що вижили в страшні роки, виросли на “горбатих вулицях”, а потім, вивчившись, осваївши книжкові премудрості, закинули за спини рюкзаки й пішли осваювати цю землю. Визбор з його нехитрими мелодіями, з його щиросердністю – романтик цього покоління. Він – поет покоління, що не втратило юнацької мрійності. Він – поет епохи, що заповість сваю мрію сильним людям майбутнього.






Якість програм для дітей стаття.
Співаючий поет Юрій Визбор