Як ви розумієте слова: “тілесне і духовне здоров’я людини”?
Людина – частинка природи, одна з найрозумніших її істот. А тому можна говорити про органічний зв’язок природи і людини. Все живе бере з землі силу й здоров’я, які обертаються силою й здоров’ям людини. Знання цілющих властивостей рослин, ягід, овочів розкривають нам таємниці природи, допомагають піклуватись про своє здоров’я і оберігати навколишню дійсність. Джерелами тілесного і духовного здоров’я є, на мою думку, екологія – екологія природи і екологія думки. Мені хочеться, щоб у людей були чисті й тільки позитивні думки
Здається, немає нічого природнішого й зрозумілішого, як любов К дитини до своєї матері, до її мови, любов до отчого дому. Виявляється, все не так просто/Далеко не в кожного ніжні почуття до людини, що його народила й виплекала, до землі, яка зростила й нагодувала, асоціюються з любов’ю до народу, з усвідомленням себе як представника якоїсь нації. У цьому є багато не лише суб’єктивних, а й об’єктивних причин. Що ж становить корінь і основу національної /свідомості? Думаю, що на першому плані йде освіта, засвоєння кращих традицій свого народу, знання героїчної історії своїх предків. Другий не менш важливий фактор – людська гідність, сердечна доброта й любов. Без них не сприймеш болей та радощів своєї нації, не усвідомиш, як їй потрібні наші відданість і праця. Адже скільки талановитих людей подалися шукати кращої долі й прославляти чужі краї та народи!
В. Винниченко вважає, що вищим розвитком національного чуття є інтернаціоналізм. З цим твердженням не можна не погодитися, але із деяким застереженням. Інтернаціоналізм можливий при дійсно повному розквіті усіх націй, на “вищому шаблі поступу людськості”. Нам до цього ще дуже далеко. Думаю, що достатньо просто дружніх, добросусідських взаємовідносин з усіма, розумної інтеграції, співробітництва у різних галузях. Не можна допускати такого “інтернаціоналізму”, коли одна нація грубо, навіть силою, втручається у справи іншої, диктує свої умови і свою ідеологію, “експортує революцію” або здійснює свій “інтернаціональний обов’язок”, порушуючи права людини, нехтуючи її національні потреби і нав’язуючи своє.
Незабаром ми закінчимо школу, і простелиться перед нами широкий життєвий шлях з його трудовими буднями. Я вже давно вирішила, ким буду, яку професію оберу. Хочу я бути, як і герой тексту, лікарем. Хочу лікувати дорослих і малих, робити все, щоб вони були здоровими, приносити радість у кожну сім’ю, повертати до життя безнадійно хворих. Що може бути прекраснішим: після безсонних ночей, проведених біля хворого, побачити посмішку на його обличчі. Хочу бути хорошим лікарем. Я зроблю все, щоб до мене зверталися не тільки з бідою, горем, а й тоді, коли все гаразд. Бо краса моєї прйці – у повсякденній, напруженій роботі, у буднях, святах, з яких складається наше життя. Тож кожного дня, працюючи лікарем, буду прагнути приносити людям радість. Я докладу зусиль, знань, праці, щоб якомога частіше бачити усміхнені обличчя хворих. А це, я впевнена, – вища нагорода праці лікаря.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)