Твір:”Без поваги, без любові до рідного слова не може бути людської вихованості?”

Іноді доводиться чути, ніби мова – найлегший предмет у школі. Мовляв, це щось загальновідоме, само собою зрозуміле, тому її викладати може будь-хто, не те, що математику. Але яка це прикра помилка, якої великої шкоди такий погляд завдає освіті й вихованню! Насправді ж викладання мови – найважча справа. Викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. Бо це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. Це передусім виховання. Виховання розуму, формування думки, копітке різьблення й ліплення найтонших рис духовного обличчя

людини. Адже із думки і слова почалося становлення людини; мисль, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами й явищами, над епохами й століттями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших почуттів; у ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, радощі й болі народу – всі його духовні цінності, творені століттями. Викладаннямови – це майстерність творення людської душі, бо воно є найніжнішим, найтоншим діткненням до серця дитини. Викладання мови – це людинознавство, бо в слові поєднуються думки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу. Викладання мови – це й суспільствознавство, бо в слові закарбовані століття життя й боротьби народу, його мужність і слава, надії й сподівання.






Високий сенс почуття любові в житті людини.
Твір:”Без поваги, без любові до рідного слова не може бути людської вихованості?”