“Як страшно оре історичний плуг” (Ліна Костенко)
Кожний, безумовно, повинен знати історію свого народу, своєї держави. Це необхідно як для підвищення рівня загальної освіти, так і для того, щоб мати честь називати себе гідним сином своєї Батьківщини. Історія – це така надзвичайна річ, на перший погляд – простий набір фактів і відомостей, але насправді вона не тільки запам’ятовується, вона здатна ще й “боліти”. Напевно, це показник людяності, – коли людині цікавить власна історія. В історії України існують певні етапні події, які повинен пам’ятати кожний странец, тому що без
Я хочу згадати про голодомор у Країні. На мою думку, це страшнее навіть війни. Тому що війна – це завзята боротьба проти видимого ворога, що напав на країну, проти сили, що чужа тобі, що прийшла ззовні. Ця сила ворожо настроєна, вона носить форму певного кольору й не приховує своїх намірів. Не так усе було в страшний 1933 рік у Країні. Ворога не було видно, ворог був у самій країні
Ще
Люди від голоду почали божеволіти, з’явилися далеко не єдині випадки людожерства. На окраїнах сіл були выкогосподины величезні могили, у які звозили померлих із усього села. У пошуках їжі або заробітку селяни відправилися в міста, але дорога була блокована. Те, що відбулося в Країні, було ні чим іншим, як спланованою акцією знищення селянства. Саме тоді Сталін на пленумі ЦК заявив, що життя робітників і селян у країні поліпшується рік у рік, а ті, хто не вірить у це, просто є ворогами радянської влади. У результаті голодомору в Країні вмерло близько 10 мільйонів людей
Мене глибоко обурює те, що ця страшна трагедія була створена навмисно, те керівництво розуміло, до яких наслідків приведуть їхнього рішення відносно “хлібозаготівлі”! Не менш страшним є й те, що ніхто не знав, що ж насправді відбувається в Країні: вся світова громада просто не знала, що зовсім поруч фізично знищують цілий народ!
До одержання Україною незалежності про жахливі події в Країні можна було довідатися з добутків письменників, які перебували за межами СРСР. Улас Самчук, Насильств Барка й інших художників українського слова й теперішніх патріотів розповіли всю правду про голодомор у своїх романах. Я вважаю, що телевізійні передачі й документальні фільми, які з’явилися протягом останнього років, є надзвичайно важливими для всіх нас. Як страшно слухати оповідання свідків цієї трагедії, які бачили її дітьми або підлітками, а зараз стали вже зовсім старенькими бабусями й дідусями. Дивно, скільки років пройшло, але, розповідаючи про голодомор, всі ці люди плачуть…
У своєму класі я поговорив з усіма, чиї родичі жили в Країні в ті роки, і майже в усіх хтось у сім’ї вмер від голоду…
На мою думку, про трагедії, подібних до голодомору, ніколи не слід забувати. Ми повинні ушановувати пам’ять всіх померлих і ми зобов’язані перед ними ніколи не допустити повторення цього, зобов’язані обороняти свою Батьківщину й свій народ протягом всього життя, обороняти завзято й упевнено.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)