О. М. Толстой. “Петро Перший” історичний роман

Історичний роман “Петро Перший” – це невичерпне джерело докладних і дуже цікавих відомостей про петровський час, про соціальні конфлікти, державні і культурні реформи, про побут, долі і людей тієї бурхливої епохи. І що важливіше всього – це джерело образних уявлень про давно збігле життя. Печатка неповторного таланта письменника лежить на всім оповіданні про епоху Петра, тому разом з історичними знаннями й безпосередньо художніми враженнями від роману у нас складається яскраві уявлення про самого письменника, його творчу особистість, про особливості його підходу до життя. Продовжуючи традиції великої російської літератури, Олексій Толстої створює історичний роман, у якому органічно сполучаються історична правда (факти, події, справжні герої історій) з художнім вимислом. У долі вигаданого героя, рядової людини зображуваної епохи, виражаються її основні конфлікти, дух суспільної боротьби, зміст ідейного життя.

Зображуючи поведінку і внутрішній світ цього героя, письменник найбільше повно і вірогідно передає дух часу. Історична правда і могутня фантазія письменника, з’єднавшись, створюють ілюзію повного життя давно минулого часу. Особистість Петра виявилася надзвичайною й сама по собі стала впливати на епоху. Петро стає центром додатка діючих сил, виявляється на чолі боротьби між помісним дворянством і буржуазією, що народжується. Епосу потрібна така людина, як Петро, і він сам шукав застосування своїм силам. Тут була взаємодія. Звичайно, він один нічого зробити не міг, довкола нього накопичувалися сили. Дія роману розгортається на величезному просторі: це Росія від Архангельська до Чорного моря, від західних рубежів до Уралу, це і європейські міста, де побував Петро. Оповідання охоплює цілу епоху, обмежену діяльністю головного героя роману – Петра. Письменник показує Петра протягом 25 років. У романі зображені основні події того часу: повстання в Москві 1682 року, правління Софії, похід російської армії в Крим, втечу Петра в Трійце-Сергієвську лавру, падіння Софії, боротьба за Азов, подорож Петра за кордон, стрілецький бунт, війна зі шведами, будівництво Петербурга. Історична доля головного героя визначила побудову роману. Однак ще до появи Петра ми вдивляємося в картини життя допетровської Русі. Історична неминучість перетворень очевидна.

Усе чекає корінних змін у житті. Це відчувається насамперед у глухому невдоволенні селян, дрібнопомісного дворянства, бояр, стрілецьких загонів. Виникає питання, хто ж зможе зрушити з місця вікові підвалини російської старовини. Ні Софія, ні царевич Іван, ні Василь Голіцин не здатні зробити це. Особливо значно, з погляду художнього розкриття особистості в історії, протиставлення Василя Голіцина Петру....

Освічений мрійник, Голіцин у своїх добутках про ідеальний державний і суспільний устрій передбачив багато ідей Петра. У постійному протиставленні Голіцину і Софії письменник малює Петра, що росте й мужніє в іграх потішного полку в глухому куточку заміського Преображенського палацу. Письменник показує, як історія “вибирає” Петра, як історичні обставини формують ті якості його особистості, які необхідні діячеві, що впливає на хід історичних подій. Письменник відтворює життєві зв’язки і протиріччя всіх класів суспільства.

Селяни, бояри, купці, опозиційні стрільці, розкольники і солдати, духівництво і придворні петровського часу оживають під пером чудового художника. Центром своєрідного притягання є Петро і його найближчі соратники: князь Ромодановський, купці Бровкін, Єлгулін, адмірал Головнін, Олександр Меншиков, Лєфорт і інших. Але з поля зору письменника не випадає і рядова людина, людина праці. Письменник показує творчий геній російського народу, без якого були б неможливі ніякі перетворення. Відтворюючи вигляд Петровської епохи, письменник не обмежується узагальнюючими картинами життя, праці і страждань народу.

Роль народу в петровських перетвореннях розкрита у романі значно глибше і багатобічне. У тісноті численних персонажів не губляться образи простих людей з народу, умільців, трудівників. Золоті руки, кмітливість, тонке художнє чуття цих умільців створювали чудеса техніки і мистецтва, вбивали перші палі для майбутньої російської столиці. Олексій Толстой показує вільнолюбну російську людину, що шанує пам’ять Степана Разіна, не схиляє голови перед гнобителями. Пригноблені селяни збиралися в розбійницькі зграї й ішли в ліси, приєднувалися до розкольників, у пошуках волі йшли на Дон. Але відносно народу до царя є й інше: нарікаючи й засуджуючи пануючого “глитая”, “антихриста”, прості люди бачать у ньому царя-реформатора, не по-царському працьовитого, допитливого, простого у зверненні, відважного в бою. Не випадково письменник зводить своїх героїв з народу з Петром. Ці зустрічі і розмови з людьми праці відкривають відношення Петра до свого власного народу.

У широкому епічному розмаху оповідання про Росію епохи Петра відчувається позиція письменника-оповідача, що говорить від імені народу, оцінює минуле з погляду народу. Саме ця позиція красномовно свідчить про те, що оповідання про Петра і його час у романі – це справедливий і об’єктивний суд народу над історією. Правдиве зображення ролі народу в корінних перетвореннях російського життя при Петрові І і портрети, що запам’ятовуються, герої, численні епізоди і масові сцени створюють неповторну картину Петровської епохи. Художньою майстерністю письменника, самобутністю його таланта роман завоював саме широке визнання в нашій країні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...