“Коротко, сильно і страшно пише ця людина” (за новелою В. Стефаника “Новина”)

16.03.2017

Справді, лаконізм вислову М. Горького, який став назвою цього твору, дося­гає у В. Стефаника крайньої межі. За нею прірва людського горя, страждань, тяж­ких переживань. Кожний вислів письменника – це пружина, яка вистрілює прав­дою. Читаючи новели В. Стефаника, забуваємо про себе, сумуємо, жахаємось, думаємо, перебуваємо під магічною дією художнього слова.

Писати “коротко і сильно” дається не кожному письменникові. Одним – до­сить написати кілька сторінок, а іншим – цілу книгу. Як знайти те єдине точ­не слово, за яким криється ціла картина людського життя, стан душі, горе, мука? А Стефаник умів дошукуватись таких висловів.

Найповніше розкрився талант В. Стефаника як художника слова у новелі “Но­вина”. Усі змальовані письменником драми і трагедії з життя селянства не йдуть у порівняння з тією, що є об’єктом зображення новели. У ній до глибини душі вра­жає не лише зовнішній конфлікт, трагедія дітовбивства як наслідок нелюдських умов існування, а й конфлікт внутрішній – трагічне роздвоєння в душі батька: дати дітям повільно сконати в голодних муках чи позбавити їх нелюдських страж­дань.

З цього приводу варто згадати вислів Шекспіра: “що благородніше: коритись долі і біль від гострих стріл її терпіти, а чи, зіткнувшись в серці з морем лиха, покласти край йому”. То що ж робити людині, який вибір зробити, щоб він був єдино вірним? На ці питання й намагається дати відповідь В. Стефаник у нове­лі “Новина”.

Селом прокотилася новина: Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Тут не просто потрясіння стародавніх устоїв, не просто розпад сім’ї, тут найстраш­ніша з усіх мислимих суспільних катастроф – дітовбивство, самознищення сім’ї. Від часу, коли виникло людське суспільство, турбота про продовження роду сто­їть над усе, вище від інстинкту особистого самозбереження. Так було, так і є сьо­годні.

Дітовбивство завжди було найтяжчим злочином, каралося дуже суворо. Чи не найхарактерніше – убивство матір’ю незаконнонародженої дитини. Коли вина була доведена, вирок був один – закопати матір-душогубку живою у землю разом із загубленою дитиною. Сьогодні до такої жорстокої кари перестали вдаватися, але моральний осуд залишається...

так само суворим.

Проблема дітовбивства не раз уже поставала у мистецтві, бо це одна із вічних тем.

Згадаймо картину І. Рєпіна “Іван Грозний вбиває сина”, відомі твори росій­ської та української літератури: “Тараса Бульбу” М. Гоголя, “Гайдамаків” Т. Шев­ченка, “Марію” У. Самчука.

В. Стефаник намагається зрозуміти вчинки свого головного героя Гриця Ле­тючого. Він – цілком нормальна людина, до того ж вчиняє злочин не в стані афекту, не під гарячу руку, а свідомо, із заздалегідь обдуманим наміром. Чому?..

Мабуть, тому, шо “цієї хати і чума забояла би си”, діти день і ніч просять їсти, від безсилля щось змінити в становищі родини Гриць стає злим, впадає у відчай. Кинувши дітям кусень хліба, він потрясає хату страшними прокльонами, які про­низують будівлю холодом і страхом. Але дівчатка вже звикли до цих страшних слів, кусень хліба забирав їхню увагу.

Батько з кожним днем все ясніше бачив перед собою живих “мерців”. Саме це слово стає зав’язкою новели, від думки про безвихідь становища утверджується в свідомості Гриця Летючого думка про приреченість дітей. Вже восени діти нага­дують мерців, а що буде взимку? Голодної смерті не відвернути!

Через великі душевні страждання відшукав герой єдиний, на його думку, ви­хід – смерть – єдиний порятунок.

Трагізм ситуації посилюється тим, що батько робить усе, щоб скрасити остан­ні хвилини життя дівчаток: “і добра вечеря, і обіцянка розваги”. Але злочин ско­єно: “борзенько взяв доцьку і з усієї сили кинув у воду”. Чи стало йому від цьо­го легше? Може, й так, але цс було миттєвим психологічним, своєрідним спадом після тривалого душевного напруження. Незважаючи на скорботність загально­го тону, настрою, остання сцена несе ніби якесь просвітлення. Батько відпускає Гандзуню, даючи їй хворостину, щоб від собак відбиватися… А сам іде за пока­ранням. Висновок один – покалічені життям, затуркані бідою і безвихіддю, герої В. Стефаника мають здорову мораль.

Однак жодна людина, навіть за будь-яких умов, не має права на злочин, бо “…світ прекрасний! Земля, як казка! Кращого сонця ніде нема”, – напише наба­гато пізніше В. Симонснко.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...