Я хочу розповісти вам про книгу Васильєва “А зорі тут тихі”
Усе далі йдуть у минуле події Великої Вітчизняної війни, але вони не стають історією. Книги про війну не сприймаються як історичні добутки. Чому? Військова проза сімдесятих-вісімдесятих років загострила істотні для життя сучасної людини проблеми: морального вибору, історичної пам’яті. У цих книгах відбуваються твердження тих моральних норм, без яких немає й “мирного життя”. “Від уміння жити гідно дуже багато чого залежить у наш тривожний час”, – уважає Б. Васильєв, один із кращих авторів лейтенантської прози. Всі, про що писав
Всі свої почуття, думки Васильєв передав у повісті. Автор хоче, щоб люди іншими очима подивилися на мир. У роки Великої Вітчизняної війни ми втратили кілька мільйонів чоловік. До цього додамо любов, що недолюбила; мрії, які недоміряли; пісні, які не доспівали; дітей, які не народилися. Васильєва цікавила не сама війна, не бою, а життя
Письменник уважає, що в таких ситуаціях найбільше яскраво проявляється характер людини. Б. Васильєв підводить свого героя до останньої риси, до вибору між життям і смертю. Умерти із чистою совістю або залишитися жити, заплямувавши себе. Герої могли зберегти собі життя. Але якою ціною? Потрібно лише мало-мало відступитися від власної совісті. Але герої Васильєва не визнають таких моральних компромісів. Що потрібно для порятунку дівчин? Кинути без допомоги Васкова й піти. Але кожна з дівчин робить подвиг у відповідності зі своїм характером. Дівчини були чимсь скривджені на війну. У Ріти Осяниной убили коханого чоловіка. Залишився дитина без батька.
У Женьки Комельковой на очах розстріляли німці всю сім’ю. Про подвиги героїв майже ніхто не знає. У чому складається подвиг? У цієї жорстокої, нелюдськи важкій боротьбі з ворогами залишитися людиною. Подвиг – це подолання себе. Ми виграли війну не тільки тому, що були геніальні полководці, але були й такі непомітні герої, як Федот Васков, Рита Ооянина, Женя Комелькова, Ліза Бричкина, Соня Гурвич. Істинно людські відносини між “бійцями” покаже Б. Васильєв. Комендант роз’їзду старшина Васков піклується про кожну дівчину. Стежить, щоб не сиділи на каменях, не промочили ноги, не занедужали. Не забуває похвалити й сказати душевно.
“Лапнику їй притяг. Устелив, шинеллю своєї покрив:
– Відпочивай, товариш боєць. –
А ви як же без шинелі-те? –
А я здоровий, не боись. Видужай тільки до завтраму. Дуже тебе прошу, видужай.
“Хотів на каменях сісти, да Гурвич раптом затримала, швидко шинельку свою підсунула”. Герої – Рита й Женя – дивно сумлінні: не кинули в лиху старшину, а попрощалися, обійнялися й прийняли свій останній бій. Особисто мені читати цей добуток було дуже важко. На війні вбивають солдат, але люди свыклись із думкою, що солдат – чоловічого роду. Це – брат, син, це – чоловік і батько, це – улюблений, це – друг і товариш. Це – завжди чоловік. На війні були вбиті не тільки чоловіки, але жінки й діти. І, убиваючи їх, війна вчиняла злочин проти людяності, проти совісті, проти розуму.
Убиваючи жінок, війна вчиняла злочин проти майбутнього. Тому що разом з жінкою вбивала дітей, . онуків. Убиваючи жінок, фашизм рубав коріння людства. Сорокові роки – фатальні в нашій історії. Росія була не підготовлена до війни. Підготовлених чоловіків було мало, а в бій ішли жінки й діти. Правительство не забезпечувало матеріально людей. Люди без даху, без сім’ї, голодні. Це страшна картина. Мені сподобалося, що закінчується повість не зовсім трагічно. Васильєв нам показує, що добро завжди перемагає зло. Ще є надія на порятунок. Дівчини загинули, ио залишився старшина Басків. Син Ріти живе з гарною людиною, що його виховує. Басків і Ритин син розповідять ці трагічну історію наступному поколінню. І цим мужнім, сильні духом дівчини назавжди залишаться в пам’яті людства як герої Великої Вітчизняної війни.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)