Труднощі жінки на війні (“А світанки тут тихі”)

Автор у творі “А світанки тут тихі” дуже влучно підмітив труднощі жінки на війні. Не всі чоловіки витримували. “А тут дівчина, по живій голові прикладом била, жінка, майбутня мати, в якій самою природою ненависть до вбивства закладена”. їм, молодим дівчатам, майбутнім жінкам, довелося переступити через себе, бо вони захищали Вітчизну. Женя врятувала Васкову життя, проявила себе мужньою, відважною і людяною, хоча довелося вперше в житті вбити людину. Васков сам відповів на це запитання: “Командир – він не просто воєначальник, він

ще й вихователем підлеглих мусить бути”. А він бачив, що цей боєць боїться всього на світі, і “погано якось боїться, зсередини” Старшина хотів допомогти їй здолати цей страх.

Розповідь про Галку Четвертак. Галка Четвертак багато в чому відрізнялася від решти зенітниць. І зовнішність її неприваблива, і статура нескладна, і нечупарою числилася, і боялася всього на світі. Дівчина була підкидьком, виховувалася у дитбудинку, де дали їй прізвище: Четвертак. Вона хотіла привернути до себе увагу, тому завжди щось вигадувала.

За це її дражнили, зневажали. Нарешті її спровадили в бібліотечний технікум на підвищену стипендію,

щоб тільки позбутися. Війна застала Галку на ІІІ курсі. Всю її групу взяли на фронт, а її – ні, бо ні зростом, ні віком не вийшла. І тому направили в зенітниці. Проте романтика швидко минула. Реальний світ виявився надто суворим і жорстоким. Галка розгублено скисла і нишком плакала ночами. І тільки з появою Жені Комелькової життя героїні змінилося. І ось настало справжнє “випробування для Галки.

І все-таки вона жодного разу так і не вистрелила: ніяк не могла забути мертвої Соні. Йдучи з Васковим в розвідку, вона ні про що інше не думала, а тільки про страх і смерть. Васков не зміг її врятувати, бо Галка сама себе видала: вибігла з-за кущів з диким криком навперейми диверсантам. Вона вже нічого не бачила і не тямила. “Коротко вдарив автомат. За десяток кроків ударив у тонку, напружену під час бігу спину, і Галка з розгону ткнулася обличчям у землю, так і не знявши з голови заломлених од жаху рук”. Мені дуже шкода цієї дівчини…

Васков вирішив дати останній бій. Вибору не було. “І таке відчуття у нього було, начебто саме за його спиною уся Росія зійшлась, начебто саме він, Федот Євграфович Васков, був зараз її останнім сином і захисником. І не було в усьому світі більш нікого: лише він, ворог та Росія”, – так передає почуття бійця Б. Васильєв, який сам брав участь у Великій Вітчизняній війні і знав про війну не за переказами, а відчув її “смак” на собі.

Розповідь про Женю Комелькову. Женя вступила в останній бій мужньою і безстрашною. Вона намагалася відвернути увагу фашистів від пораненої Рити Осяніної. Такою відважною і відчайдушною вона була все своє коротке життя. Женя нічого не боялася, в юності завжди була поруч з батьком і намагалася всього навчитися: їздити на мотоциклі, стріляти, скакати на коні, танцювати, співати. Дівчина була дуже життєрадісною, красивою. І любила все красиве в житті. Вона на власні очі бачила, як “маму, сестру, братика – усіх з кулемета поклали. Розстріляли”. Це вона запам’ятала на все життя, і вона знала, за що бореться зараз…

Женя вірила в себе, у свою щасливу зірку завжди, навіть тоді, коли відводила німців від Рити, теж. Вірила, що все буде добре. То коли куля влучила в неї, вона по-дитячому здивувалася. “Адже так безглуздо й неправдоподібно було вмирати в 19 років”. Женя стріляла до останнього патрона, стікаючи кров’ю. З кров’ю вичерпувались і сили. “І німці добили її впритул, а потім довго дивилися на її і після смерті горде й прекрасне обличчя”.

З болем і відчаєм у душі старшина говорить Риті: “Поки війна, зрозуміло. А потім, коли мир буде? Що відповідати, коли запитають: чого ж це ви, чоловіки, мам наших од куль захистити не могли? Чого ж це ви із смертю їх одружили, а самі цілісінькі?..”

Розповідь про Риту Осяніну. Рита Осяніна, смертельно поранена, знала, що вмиратиме вона довго і тяжко. Тому попросила Васкова попіклуватися про її сина Аліка і “вистрелила у скроню, і крові майже не було”. її вчинок не вважаю слабкістю, навпаки, щоб таке зробити, треба бути мужньою людиною. Рита знала, за що вона бореться, за що віддає життя. Ця героїня схожа з Женею тим, що у житті була активною, сміливою, відважною. Теж намагалася вчитися всьому. Рита рано вийшла заміж. Через рік після народження сина почалася війна.

В полковій зенітній школі Осяніна була прикладом для багатьох. її цінували, поважали. Вона ніколи не сміялася, бо її чоловіка вбило на другий день війни. Молода вдова попросилася на заставу, де загинув її чоловік. Вона знала, за що ненавидить фашистів. У групі Васкова зарекомендувала себе уважною, сміливою, стриманою, відважною.

Вчитель. У Васкова лишився тільки страшний біль… І він повів його знову до “легонтова скита”, де лишились фашисти.

Читання останнього монолога Васкова. “Що, взяли?.. Взяли, га?.. П’ять дівчат, п’ять дівчаток було всього, всього п’ятеро!.. А не пройшли ви, нікуди не пройшли і здохнете тут, усі здохнете! Особисто кожного вб’ю, особисто, навіть якщо начальство помилує! А там нехай судять мене! Нехай судять!..”






Сміливі завжди мають щастя за романом тигролови.
Труднощі жінки на війні (“А світанки тут тихі”)