Іван Карпенко-Карий – видатний діяч українського відродження кінця XІX – початку XX століття, один із засновників українського національного театру. Завдяки тематиці й новаторству художньої форми його п’єси стали найвищим здобутком тогочасної драматургії. Іван Франко не бачив рівного йому драматурга в українській літературі, у творах якого яскраво втілився патріотизм письменника і народницькі ідеали. Драматична спадщина Карпенка-Карого складається з вісімнадцяти п’єс. Однією з кращих є п’єса “Хазяїн”. Досить часто Карпенко-Карий
у своїй творчості звертається до проблем сучасної йому доби. Відображаючи складні економічні стосунки, він змальовує ненависть народу до своїх гнобителів, викриває хижацьку психологію глитаїв, яка руйнує їхні власні душі і калічить душі інших. Тему згубної влади грошей над особистістю розвиває Карпенко-Карий у комедії “Хазяїн”. Ця п’єса – явище настільки оригінальне, що критики вбачають у ній початок драматургії новаторської. Зображення суспільного життя у ній є всеохоплюючим. П’єса “Хазяїн” – своєрідна хроніка, “картини життя” родини Терентія Пузиря. Герої твору – це
його рідні, знайомі, найближчі помічники. Дія розгортається таким чином, що ми бачимо, як крутиться “хазяйське колесо”. В основі конфлікту комедії лежить трагічна доля людей у суспільстві, де панує ідея збагачення за будь-яку ціну. Боротьба капіталу за новий уклад життя, за повну суспільну перебудову калічить в першу чергу самих “хазяїв”. Комедія має кілька сюжетних ліній. У її структурі кожен персонаж веде свою лінію, проводить і утверджує в житті осібні інтереси, свою комерцію, свої життєві плани. Для Терентія Пузиря, головного героя п’єси, гроші, багатство є тим, заради чого він “йшов за баришами наосліп, штурмом крушив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору”. Головною метою для нього було витягти прибуток, а яким чином – це вже несуттєво, хоч би й зубами. Ця звіряча мораль розкривається у розмові жінки Пузиря з їхньою дочкою: “Ми, дочко, школи не знали, що можна, а чого не можна. Аби бариш, то все можна!” Пузир жорстоко визискує селян-бідняків, завдяки чому став мільйонером, володарем безмежних земельних просторів. Гонитва за наживою визначає життєві ідеали Пузиря. Багатство примножується заради самого багатства. На себе він грошей не тратить і отримує задоволення від них в тому, що знову і знову пускає їх в діло. Тридцять років він носить кожух, який “торохтить і сильно лоєм тхне”. Це ставить його іноді в смішне становище: одного разу Пузиря не пустили до земського банку, прийнявши за старця. Не кращий у нього й халат, який дружина латає щоранку. Засобами гротеску, сатири драматург викриває глитайську суть психології Пузиря. Письменник підкреслює такі деталі в зовнішності та поведінці “хазяїна”, які контрастують з його величезним багатством: латаний халат, старий кожух, борода. Бажання зекономити кожну копійку зрештою призводить до його смерті – Пузир погнався за гусьми і впав. В результаті він же і стає жертвою своєї ідеї щодо максимально раціонального хазяйнування. Карпенко-Карий майстерно змалював людей, між якими жив і з якими спілкувався мільйонер Пузир. Двоє з них – Феноген і Ліхтаренко – сприйняли його науку і тепер своїми принципами та життєвою метою нічим не відрізнялися від хазяїна. Обдурювати, збагачуватися – такий смисл життя цих людей. В комедії “Хазяїн” драматург у майстерно створених діалогах та монологах глибоко розкриває психологію своїх героїв. Так, в мові Пузиря проявляються його користолюбство, обмеженість і некультурність: “Котляревський мені без надобності”, “…рівнялася свиня до коня”. Ця соціальна сатирична комедія ставиться на сценах українських театрів і в наші дні, тема її особливо актуальна сьогодні. З великою художньою силою вона розкриває страхітливу психологію “нових хазяїв” села, хазяїв життя. Сила ця виявляється і в безжалісному визиску наймитів, і в умінні організувати й здійснювати “комерчеські гендлі”. Сила ця – в неперебірливості засобів, байдужості до питань моралі, етики, навіть зовнішньої пристойності. Комедія “Хазяїн” була поставлена на сцені на початку століття, і автор, звертаючись до акторів, зауважував: “Хазяїн” – це зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання”. Карпенко-Карий тонко відчув новий соціальний тип і талановито його змалював. Тому комедія “Хазяїн” – видатне досягнення української драматургії XІX ст.
