Громадянська війна в українській новелі 1920-1930-х років

Темі громадянської війни велику увагу в своїй творчості приділили такі новелісти, як Юрій Яновський (роман у новелах «Вершники»). Микола Хвильовий («Я (Романтика)», «Мати»), Григорій Косинка («На золотих богів», «Фавор»). Автори змалювали жахливу картину тогочасної дійсності, коли люди однієї наші вбивали один одного. Дехто вмирав у битві з ворожою армією, а дехто – від кулі чекіста за те, що не хотів змінити своїх переконань.

У романі Юрія Яновського «Вершники» – в новелі «Подвійне коло» – на полі битви зустрічаються рідні брати, кожен

з яких належить до однієї з ворогуючих армій. Громадянська війна стає братовбивчою. Забувається святий родинний обов’язок, національні корені, залишаються тільки політичні переконання, які роблять з людей бездушних фанатиків. «От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть…» – каже Іван Половець. У цій боротьбі мас значення тільки те, яку з політичних сил підтримує людина, адже саме через те один брат вбиває іншого.

Схожа ситуація -у новелі М. Хвильового «Мати». Війна перекручує долі всієї родини. Брати називають один одного «найлютішими ворогами», а поміж ними розривається бідна мати, яка не може

збагнути, що сталося з її синами, чому вони хочуть убивати?

По всій країні йде боротьба, на попіл перетворюються села. Люди втрачають те, про що вони дбати все життя. Саме це змальовує в новелі «На золотих богів» Григорій Косинка. На землі, за яку в кровопролитних битвах вмирали люди, залишалась тільки «чорна руїна, полита сльозами, як дощем». Найдраматичніше в цьому творі – це божевілля матері, що втратила свого сина.

У новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика)» розкривається потворна сутність однієї із сил, що брали участь у громадянській війні. Сотні мирних людей засуджують до розстрілу. В жодного з них немає прізвища – для карального апарату це не суттєво. Але один із членів «чорного трибуналу комуни» розривається між своїми почуттями і тим, що «потрібно» робити. Поруч з ним завжди перебувають «сторожі його душі», які знищують усе людське і чуйне, – доктор Тагабат і «дегенерат», вірний вартовий революції. Це призводить до того, що «главковерх чорного трибуналу» власноручно вбиває свою матір.

Війна завжди приносить лише лихо й нещастя, позбавляє найдорожчого – життя. Ці думки підсилюються в новелах українських прозаїків особливим композиційним прийомом – описами природи. У творі «Я (Романтика)» Миколи Хвильового пейзажі передають атмосферу, в якій відбуваються події: «Місяць стояв у зеніті й висів над безоднею.

Далі відходила в зелено-лимонну безвість мертва дорога». Але ось-ось має відбутися бій, вже чутно гул пострілів. І небо ніби теж готується до цього: «Важкий душний грім ніяк не прорветься з Індії, зі сходу. І томиться природа в передгроззі». У романі «Вершники» теж стоїть спека, що передує грозі, потім починається дощ, який набуває символічного значення. Це був плач природи над полем страшного братовбивчого бою

Юрій Яновський, Микола Хвильовий, Григорій Косинка по-різному змальовують громадянську війну. Відрізняються герої, події, факти, манера розповіді. Але в їхніх творах ця війна – величезне лихо для України, від якого страждають, вмирають, божеволіють люди. Письменники застерігають: ні! будь-якій війні, а надто – братовбивчій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Громадянська війна в українській новелі 1920-1930-х років