Взаємини особистості й вічності у вірші Твардовсьного “Я убитий під Ржевом”

Ті, хто повернулися з Великої Вітчизняної війни, пам’ятають про неї завжди. У їхній пам’яті поруч і ті, хто вижив в цій страшній війні, і ті, хто поліг на полі бою Вірш О. Твардовського “Я убитий під Ржевом” написано від імені солдата, що загинув під містом Ржев.
Я убит подо Ржевом,
В безымянном болоте,
В пятой роте, на левом,
При жестоком налете.
Від його фізичного тіла не залишилось нічого:
И во всем етом мире,
До конца его дней,
Ни петлички, личики
С гимнастерки моей.

Та душа солдата, що відійшов у вічність,

жива, вона розмовляє з тими, хто-залишився на землі, щоб завершити цю війну перемогою. Ліричного героя бентежить доля Батьківщини, він хоче знати, чи удалося відстояти Ржев:

Я убит и не знаю,
Наш ли Ржев наконец?
Удержались ли наши Там,
на Среднем Дону?..

Полеглий солдат не хоче вірити в те, що ворог дійшов до Дону і Волги.

Нет, неправда. Задачи Той не выиграл враг!
Нет же, нет!
А иначе Даже мертвому – как?

Він упевнений, що його загибель, як і смерть багатьох його товаришів, не була марною, що вона хоч трішечки наблизила велику перемогу:

И у мертвих, безгласних,
Есть отрада одна:
Мы

за Родину пали,
Но она – спасена.

Ліричний герой на землі відчував себе маленькою часткою великого народу, який боронить свою країну, і в тому, що його життя обірвалося, немає нічиєї вини:

Братья, в тон войне
Мы различья не знали: Те, что жывы, что пали,
– Были ми наравне.
И никто перед нами
Из живых не в долгу,
Кто из рук наших знамя,
Подхватил на бегу.

Полеглий солдат виконав свою місію на землі, зробивши свій кровний внесок в щастя перемоги:
В нем, в том счастье, бесспорная наша кровная часть…
І тепер з висота вічності лине його голос до живих:
Я вам жить завешаю, – Что я больше могу?

Убитий під Ржевом солдат, чиє тіло зникло у спалаху снаряда, що вибухнув, залишився на безсмертній землі хмаринкою над житнім полем, росою на вранішній траві, корінням дерев, що тягнуться до сонця:
Я – где крик петушиный
На заре по росе,
Я – где ваши машины
Воздух рвут по шоссе;
Где травинку к травинке
Речка травы прядет..,

А ще – у вічній пам’яті вдячних людей за щастя жити.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Взаємини особистості й вічності у вірші Твардовсьного “Я убитий під Ржевом”