Що я думаю про взаємини між людьми? (за новелою О. Генрі “Останній листок”)

Життя таке коротке! Поспішайте робити добро!

О. Довженко

Вільям Сідні Портер, знайомий нам під псевдонімом О. Генрі, уславився як майстер жанру “короткої розповіді” – новели. Герої його творів – звичайні лю­ди, які живуть звичайним життям. Здавалося б, нічого цікавого в їхньому жит­ті не відбувається. У новелах О. Генрі не зустрінеш героїчних подвигів, буремних подій, гострої боротьби. Але це – на перший погляд.

Насправді письменник показує нам, що стосунки, життя цих “звичайних” людей зовсім непросте, що душа їхня

страждає та хвилюється не менше, ніж ду­ші якихось уславлених героїв. І історія життя цих душ, прояви цього життя не менш цікаві, ніж історії битв чи героїчних подвигів.

Усі ми – люди. Усі живемо серед людей. Кожного з нас хвилюють стосунки з ближніми. Дуже хочеться, щоб люди навколо розуміли тебе, хочеться в скрутні хвилини й у хвилини радості не бути самотнім. Але ж для цього треба й самим вчасно опинятися поряд з тими, хто потребує допомоги, співчуття. Іноді навіть про­сто розуміння, бажання зробити іншому щось хороше вже допомагають людині.

О. Генрі у своїй зворушливій новелі “Останній листок” показав нам життя

одразу трьох непримітних людей: двох художниць-початківців Джонсі та Сью і старого художника-невдахи Бермана. Джонсі тяжко захворіла та вже перестала боротися за життя. Молода дівчина пасивно чекала смерті, бо вирішила, що помре, коли відлетить останній листок плюща за вікном. Здається, сумний початок неминуче призведе до сумного кінця, бо немає чудес у цьому буденному житті.

Сью, яка теж дивує нас своєю відданою турботою про хвору сусідку, розпо­віла про неминучу біду старому Берману. У звичайному житті ми, мабуть, не звер­нули б уваги на цього невдаху й не чекали б від нього ніяких подвигів. Але Берман вчинив справжній подвиг, більш значущий, ніж той “шедевр”, який він мріяв створити. Нічого нікому не сказавши, в страшенну негоду він причепив на гілку намальований листок. За цей шедевр, подвиг добра, Берман поплатився життям, але подарував життя малознайомій дівчинці.

Ця новела багато над чим примусила мене замислитись. По-перше, я зрозумі­ла, що неможна судити людей за їхньою зовнішністю, видимими ознаками. Найголовніше в людині – “незриме”, те, чого не побачиш і не вирахуєш, – душа й лю­дяність. Мабуть, у кожній людині є щось хороше. Треба намагатися це побачити.

По-друге, новела примусила замислитись над тим, наскільки цінне й крихке людське життя. Як треба цінувати життя кожної людини, яким уважним треба бути до інших людей. І не слід бути легкодухим, бо іноді хтось за твою легкодухість може поплатитися життям.

По-третє, ця новела зробила для мене ще актуальнішим уже відоме: що б не трапилося, як би не було важко, не можна втрачати бажання жити, слід завжди боротися за життя, бо “це гріх – хотіти вмерти”.

О. Генрі нагадує нам у кожній новелі, що людина – це найвища цінність і найбільша загадка на землі.






Істинні та фальшиві цінності у житті.
Що я думаю про взаємини між людьми? (за новелою О. Генрі “Останній листок”)