Взаємини головного героя роману й суспільства у романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

1. Загальний задум роману. 2. Образ Євгенія Онєгіна 3. Образ Тетяни Ларіній 4. Порівняльна характеристика героїв. 5. Авторське відношення до вищого суспільства. Роман “Євгеній Онєгін” О. С. Пушкіна – перший віршований добуток, що відповідає реалістичної спрямованості У ньому автор добутку, блискучий поет і прозаїк світової популярності представив широку панораму громадського життя вищого суспільства Москви й Петербурга першої чверті XІX століття. Критик В. Г. Бєлінський не випадково назвав роман “енциклопедією російського життя” – у ньому блискуче й жваво показана життя суспільства, наведені основні людські типи того часу, виведений характер відносин представників вищого світла й простолюдин.

Більша роль у романі належить зображенню російського провінційного дворянства, досить характерного для пушкінської епохи. Часто в добутках цього часу автором свідомо або несвідомо на перше місце висувався конфлікт між двома стихіями – європеїзованим, блискуче утвореним і вихованим суспільством Петербурга й простим, патріархальним, невигадливим, що зберігає “звички

милої старовини” повітовим або провінційним дворянством. В “Євгенію Онєгіні” також коштує подібний конфлікт, відбитий у відносинах головного героя й Тетяни Ларіній Перший розділ роману оповідає читачеві про повсякденне, повсякденне життя головного героя. Докладно описані його день, звички в їжі й смаки в одязі, літературні переваги. Автором даний аналіз вихованню, отриманому Онєгіним у дитинстві й типовому для представників дворянства того часу: герой не одержав належної їжі для серця…

Сварив Гемера, Феокрита… І розуму…ми все вчилися потроху Чому-небудь і як-небудь… Але зате блискуче засвоїв правила поведінки в суспільстві: Як рано міг він лицемірити, Таїти надію, ревнувати, Разуверять, змусити вірити, Здаватися похмурим, знемагати, Бути гордим і слухняним, Уважним иль байдужим! Як томно був він мовчазний, Як полум’яно красномовний, У серцевих листах як недбалий!

Одним дихаючи, одне люблячи, Як він умів забути себе! Автор дуже точно й детально описує времяпрепровождение юного джигуна, побут і інтереси героя. Не дивно, що при такому житті парубка наздогнало “сплін” або “вічна російська нудьга”. Ця хвороба стала природною реакцією мислячої людини на порожнечу й нікчемність подібного життя.

На початку добутку треба відзначити позитивне, співчуваюче відношення автора до свого героя, більше того, читач може зустріти й відкрите визнання: “мені подобалися його риси… ” відзначаються риси характеру, що зближають поета з героєм, наприклад, звичка до частоти “бути можна діловою людиною й думати про вроду нігтів”, Любов до театру й дам. Але при цьому автор не утомлюється розмежовувати свій голос із голосом героя, повторюючи про розходження між ним і Євгенієм. І головним таким розходженням стає відношення до природи.

Онєгіна до неї, як і до всього іншого, по початку залучала новизна: “…і дуже радий, що колишній шлях перемінив на що-небудь”. Але незабаром вона зникає: Два дні йому здавалися нові Відокремлені поля… На третій гай, пагорб і поле Його не займали боле, Потім уже наводили сон… – Поступившись місцем звичній нудьзі.

В автора збереглося чисте відношення до природи, як до позитивного початку, що дає силу для натхнення. Він говорить про себе як про “простого вихованця природи”, породженому “Для життя мирної, для сільської тиші”. Подібне трепетне відношення до природи спостерігається в героїні роману, Тетяни Ларіної. Саме в ній вона бачить заспокоєння й шлях до спокійного життя.

Перед її переїздом у Петербург звучать рядка: Вона, як з давніми друзями, Зі своїми гаями, лугами Ще розмовляти поспішає Тому, потрапивши у вище світло, в “шум блискучих суєт”, героїня найбільше тужить про своєї колишній, “польової” життя. Сам Пушкін уважав, що все истинно російське, народне, повинне перебувати в гармонії з національною природою, уміти знаходити в ній красу й любити її. Тому й Тетяна Ларіна, незважаючи на її “нездатність” говорити рідною мовою, зображена з “російською душею”. Героїня “вірила преданьям простонародної старовини, і снам, і картковим гаданьям, і пророкуванням місяця”, була набагато ближче до народного життя, чим зіпсований світлом Євгеній. Вона спілкувалася з народом, зі своїми кріпаками.

Її нянька теж із селян Стала Тетяні другою матір’ю й кращою подругою, що довіряла їй всі свої серцеві таємниці. І ворожить героїня по старому російському звичаї разом зі своїми кріпосними дівками: Служниці із усього двору Про панянок своїх ворожили И їм обіцяли щороку Мужьев військових і похід. При цьому автор не ідеалізує сільське життя, відзначаючи, що “Вічна розмова про дощ, про льон, про скотарню” нічим не краще “нескладної вульгарної дурниці”, що панує в столичних вітальнях. Неквапливий і розміряний сільський уклад, однак, дає нітрохи не більше можливостей для реалізації, чим вище світло Цьому на підтвердження дана Ольга, гарна дівчина, втілення образа того часу (“ока, як небо, блакитні, посмішка, локони лляні”), зовсім позбавлена духовного змісту. Вона не прагнула до духовного росту, до нових знань, їй вистачало для комфортного життя “потужити, і позлословити, і посміятися який про що” із сусідами.

Не довго плакала Ольга після загибелі Ленского, смогу швидко утішитися й вийти заміж за проїзного улана. Читач може догадатися, що в майбутньому її чекає така ж доля, який виявилася гідна її мати. Тетяні ж “романи замінили всі, вона влюблялася в обмани й Ричардсона, і Руссо”.

При цьому героїня далека навколишнім її людям: Вона в сім’ї своєї рідної здавалася дівчинкою чужої… Дитя сама, у юрбі дітей Грати й стрибати не хотіла… Замисленість, її подруга Від самих колискових днів, Теченье сільського дозвілля Мріями прикрашала їй… Тетяна також самотня у своєму оточенні, наскільки самотній і не прийнятий суспільством Онєгін.

Але Тетяна ближче до простого народу, у неї є віддушина, де героїня може бути щаслива. Не випадково саме з образом цієї дівчини зв’язана велика кількість фольклорних елементів втексте. Її сон, важливий для основних подій роману, нагадує російську казку з низкою дивних героїв. З типовим для фольклору зображенням нечистої сили: напівжуравель і напівкіт, карла із хвостиком, живаючи млин. Заслуга Пушкіна як автора роману полягає й у створенні нового, не баченого досі в російській літературі образа істинно російської героїні.

Таким чином, відношення суспільства й героя розуміється на порівнянні образів Євгенія й Тетяни. Якщо дівчина, свідомо огороджує себе від суєти вищого світла, то Онєгін, утомившись від суспільства, витісняється самим суспільством. При цьому блиск вищого світла Тетяною заперечується, вона близька природі й народу, тому більше повноцінна, чим герой, далекий від рідного народу Автор у добутку дає своє відношення до дворянства столичному, при цьому відношення це двоїсте, і позитивним назвати його дуже важко.






Краса образу наталки полтавки.
Взаємини головного героя роману й суспільства у романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”