Ліричні вірші Володимира Висоцького

Володимир Висоцький – феномен сімдесятих років, його творчість самобутньо й багатогранно. Він написав більше 600 віршів і пісень, зіграв більше 20 ролей у спектаклях і більше 20 ролей у кінокартинах і телефільмах. Але соціальна й моральна позиція Висоцького знайшла найбільш яскраве вираження в “авторській пісні” (термін самого В. Висоцького).

У своїх віршах-піснях поет відгукувався “на злість дня” і звертався до історичного минулого нашої батьківщини; писав і співав про людські переживання й одушевляв природу; воскрешав такі вічні почуття й поняття, як любов, дружба, честь, щоправда, добро, воля. Поет не відокремлював себе від своїх героїв, гостро відчував і як би перекладав на свої плечі складну заплутаність їхніх доль, біль і гіркота переживань. Його пісні – свого роду самопізнання народної душі

У пісенній творчості Володимира Висоцького виявилося надзвичайне багатство реалістичних, розмовно-побутових і романтично-піднесених, лірично-проникливих образних і мовних засобів і інтонацій

Стильове багатство й своєрідність творчості Висоцького багато в чому визначається тематикою й жанровим діапазоном його добутків. Серед них виділяються групи-цикли про війну (“Ми обертаємо землю”), про роботу (“Чорне золото”), про гори (“Вершина”) і море (“Ми говоримо не “шторми”, а “шторму”), про любов (“Балада про любов”), мистецтві (“Мій Гамлет”), батьківщині, часу, долі й т. д.

У творчості Висоцького переважають пісні-монологи (від свого ім’я, від імені реальних і умовних персонажів), хоча в них може бути присутнім і розмовно-діалогічним початком, але в цілому це ” пісні-ролі”. Для них характерне наявність автора (поета й композитора), що одночасно й режисер-постановник, і актор-виконавець своїх добутків перед слухачем

Мова Висоцького може здатися занадто звичайним, часом навіть грубим, спрощено-примітивним, але це враження обманчиво, як і подання про відсутність у нього поетичної культури. Відмітною рисою пісень Висоцького завжди було занурення в народну мовну стихію, вільне володіння нею. Звичайно, часом зустрічаються й елементи стилізації, особливо відчутні в так званих “двірських піснях” або у відтворенні мелодики циганського романсу, але якщо говорити про зрілу творчість, естетический смак і чуття ніколи не підводили поета

Для нього характерно особливе відчуття обставин побуту, деталей людського поводження й психології, думок і почуттів, жестів і вчинків, а головне – гранична вірогідність відтворення живого розмовного мовлення

Відтінки живої розмовної інтонації, що визначає особливості висловлень, ми знаходимо в стрімчастому мовленні “Розвідки боєм” (“Хто із мною? З ким іти? Так, Борисов… Так, Леонов…”) і м’якої раздумчивости “Гірської ліричної” (“А день, який був день тоді? Ах так – середовище!..”), у сатиричному звучанні вигуків і питань “Діалогу в телевізора” (“Ой, Вань, дивися-кось, папужки! Ні, я, їй-богу, закричу!.. А це хто в короткої маечке? Я, Вань, таку ж хочу”), в експресивних звертаннях програмного вірша “Канатоходець”:

Подивитеся! От він без страховки йде!

Ледве правее нахил – упаде, пропаде!

Ледве левее нахил – однаково не врятувати!..

Але – завмріть! Йому залишається пройти

Не більше чверті шляху…

Мені хочеться відзначити особливість Висоцького бачити й осмислювати дійсність поетично масштабно, історичні й навіть космічно: Земля й небо, природні стихії, гори, море, час, вічність, світобудова – живуть у його віршах. Нинішній день нерозривний у них з історією, сиюминутное – свечним.

Природа й насамперед сама Земля завжди з’являється у віршах Висоцького одушевленої. Згадаємо, наприклад, такі рядки-уособлення з “Пісні про Землю”: “…хто сказав, що Земля вмерла?/Ні, вона затаїлася на час…/Хто повірив, що Землю спалили? /Ні, вона почорніла від горя…/Оголені нерви Землі /Неземне страждання знають… /Адже Земля

– це наша дута,/Чоботями не витоптати душу”. Таким же одухотвореному й людяним зображено в іншому вірші гірська луна: “До ранку розстріляли притихла гірська, гірська луна, і бризнули камені, як сльози, з поранених скель…”. А в віршах про море оживають водна й повітряна стихії. І тому – “пружні тугі м’язи вітру натягали шкіру вітрил”.

Важливе місце у творчості поета займає тема Батьківщини-Росії, її сьогоднішнього дня й історичного минулого. В “Баладі про час” поет згадує “про походи, бої й перемоги”, про таємниці й легенди минулого, воскрешаючи споконвічні моральні ідеали:

Чистоту, простоту ми, у древніх беремо,

Саги, казки з минулого тягнемо,

Тому що добро залишається добром

У минулому, майбутньому й сьогоденні!

У віршах військового циклу: “Ми обертаємо Землю”, “Він...

не повернувся з бою”, “Братські могили” і ін. показана жорстока правда війни, гірка реальність. Поет уважав, що в народі повинна залишитися вічна пам’ять про загиблим у боях за Батьківщину

А в Вічному вогні – бачиш спаленілий танк,

Палаючі росіяни хати,

Палаючий Смоленськ і палаючий рейхстаг,

Палаюче серце солдата

Напевно, у кожної людини, знайомого з пісенною творчістю Володимира Висоцького, є “свій” Висоцький, є пісні, які подобаються більше інших. Подобаються тому, що чимсь рідніше, ближче.

Але про що б він не писав – про війну, про шоферів, про шахтарів, про льотчиків, про альпіністів, про вчених, – здавалося, автор тісно пов’язаний із цією професією, а насправді він був людиною з невигубною спрагою пізнання. Де б він не був, з ким би не спілкувався – всі враження від побачен і почутого знаходили відгук у нього піснях

Висоцький – це людин-легенда, борець за людське достоїнство, провидець. Він не вмів мовчати, брехати, плазувати. Владимир Висоцький згорів через нас, заради нас, за нас. Він вважав за необхідне прожити життя так, щоб на згадку про неї людям схотілося запалити свічу…

Володимир Висоцький. Це ім’я знайомо кожній російській людині. До нього можна ставиться по-різному: можна любити й ненавидіти, визнавати й не визнавати

До нього не можна бути байдужим. Адже всієї його пісні-вірші написані кров’ю серця. Не випадково, напевно, обрана назва його першого збірника – “Нерв”. Владимир Висоцький – це феномен 70-х років. Хтось із критиків сказав, що наступить час, і будуть вивчати епоху 70-х років по творчості В. Висоцького. Незвичайно для поета починав В. Висоцький своя творчість. Його першими добутками були пародії на так званий “блатний” фольклор. Але ті, хто любить у Висоцького вірші й пісні тільки цього жанру, не знають про Висоцького нічого

Пізніше, коли Висоцький уже знайшов досвід у поезії, у його творчості стали підніматися серйозні теми: любов, що пройшла війна, відносини між людьми й так далі. Здається, що перед нами різні поети, настільки різноманітний Висоцький. Те це ніжно закоханий чоловік:

Я дихаю, – і, виходить, я люблю!

Я люблю, – і, виходить, я живу

Його ліричні вірші навіяні величезною любов’ю до Марини Влади. Це була дивна любов, місяцями вони не бачилися, спілкуючись лише по телефоні, але цю любов Висоцький проніс через все життя

Те поет перетворював у колишнього фронтовика, що пройшов всю війну:

Нарешті-Те нам дали наказ наступати,

Відбирати наші п’яді й крохи.

Але ми пам’ятаємо, як сонце відправилося назад

И ледь не зійшло на сході

Багато людЪей, що воювали, дійсно приймали Висоцького за фронтовика, писали йому листа, у яких запитували, не їх чи він однополчанин. Висоцького дуже торкали ці листи, і він часто говорив: “Краще одержувати листи, де тебе приймають за свого однополчанина, чим листа, де тебе вважають товаришем по камері”. Поет уважав, що хоч війна давно закінчилася, але в пам’яті народу повинна залишитися вічна пам’ять про загиблим у боях за Батьківщину:

Тут раніше вставала земля дибки,

А нині гранітні плити.

Тут немає ні однієї персональної долі,

Всі долі в єдину злиті.

У братських могил немає заплаканих удів,

Сюди ходять люди міцніше.

На братських могилах не ставлять хрестів,

Але хіба від цього легше?..

Значне місце в поезії Висоцького займає сатира, у якій поет висміює різні пороки суспільства: пияцтво, безкультур’я, хамство, наклеп:

Ходять плітки, що не буде більше слухів,

И ходять слухи, начебто плітки заборонять…

Ні для кого не секрет, що він був хворий алкоголізмом, приймав наркотики. Але він ніколи не нарікав на свою долю. Були моменти, коли поет був близький до самогубства:

Навіть від пісень став утомлюватися,

Лягти б на дно, як підводний човен,

Щоб не могли запеленгувати…

Багато було у Висоцького друзів. Були серед них теперішні, але були й “одноденки”, випадкові собутильники, і ті, хто після його смерті стали самі себе називати “друзями Володі”. От ці-те “друзі” і не давали йому друкуватися в роки опали. А теперішнім своїм друзям він присвячував вірші:

Він не вийшов ні званням, ні ростом,

Не за славу, не за плату

А на свій незвичайний манер

Він по життю крокував над помостом

По канаті, натягнутому, як нерв!

Цей вірш присвячений клоунові Леонідові Енгибарову, що вмер на арені


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...