Володимир Кашицький – Галицький лицар

Народився Володимир Кашицький 1913 року в селі Підбуковина біля Перемишля. Закінчивши три класи, пішов до вечірньої ремісничої школи імені Маркіяна Шашкевича в Перемишлі, де здобув фах слюсаря-будівельника. Був членом “Пласту”, заснував у Перемишлі товариство “Плай”. Після окупації Польщі фашистською Німеччиною вступив до українського підпільного “фронту національної єдності”, був там розвідником. Під час переходу німецько-радянського кордону його заарештували. Тюремна епопея Кашицького – це Львів, Одеса, Харків, Куйбишев,

Архангельськ, Воркута, Ухта, Печора, Абеба. Звідав усього, що належало звідати за цим особливим статусом, означеним словом “зек”. Аж 1941-го, коли розпочалася Друга світова війна й на початку її німці нещадно громили Червону армію, коли мільйони радянських солдатів здавалися в полон, ГУЛАГ став постачальником гарматного м’яса для фронтів. Арештантські шати поміняли на солдатські шинелі сотні тисяч невольників, які тепер пойменовувалися червоноармійцями. Випадково не розстріляні генерали із зеківської армії тепер одержували під своє командування дивізії, корпуси й навіть армії.

Молодший лейтенант

артилерії 1-ї Польської дивізії імені Тадеуша Костюшка Володимир Кашицький, двічі поранений на території України, дійшов до Варшави, де командував батареєю. Третє поранення було страшне: снаряд розірвався перед ним, йому відірвало руки, десятки осколків уп’ялися в тіло, пошрамували обличчя. Після такого не живуть. Він бачив, як поглядами прощалися з ним артилеристи. Він пам’ятав, як, непритомний, лежачи в шпиталі, раптом виплив на мить на поверхню свідомості й почув фразу головлікаря, котрий сказав: “А з цього вже нічого не буде!..”

Але далі сталося несподіване. Загноєні рани Кашицького так смерділи, що вже ніхто до нього не підходив. Тільки головлікар, який ховав у нього в узголів’ї спирт. Це було найбільшою цінністю в шпиталі, а також найкращими ліками для хірургів, перед чиїми очима щодня поставали страшні муки, каліцтва й смерті. Коли санітар зупинився біля Кашицького, головлікар гукнув: “Подайте на стіл”. Він мав на увазі: візьми спиртне до вечері. А змучений перевтомою санітар сприйняв це як команду нести на операційний стіл пораненого. Так Володимир опинився на столі перед хірургом. Той був змушений почати операцію. Кашицький добре запам’ятав, як йому ножем розтисли зціплені зуби, як залили в рота спирт, як у горлі й у грудях усе спалахнуло вогнем. Він вижив. Спростував усі прогнози. Невідомо, яка сила винесла його вже з того світу.

Коли Україна стала незалежною, сімдесятидев’ятирічний Володимир Кашицький приїхав з Польщі до Львова й сказав: “Я хочу провадити свій бізнес тут не для самозбагачення, а щоб хоч трохи прислужитися Україні”. Відкриваючи львівську піцерію, Кашицький недовго думав, як її назвати. Вона одержала ім’я його італійського приятеля ” Кастелярі”. Чому ” Кастелярі”? На той час він уже років тридцять співпрацював з італійським підприємцем, котрий продукував машини для виробництва морозива. Кашицький купив у нього кілька таких машин на початку свого бізнесу. Згодом, коли вони познайомилися особисто, Кастелярі, очевидно, вражений життєвою історією Кашицького, сказав: “Я дам тобі безкоштовно кілька цих машин. Розрахуєшся за них аж тоді, коли вже міцно стоятимеш на ногах…” Завдяки цій підтримці у Щеціні й з’явився в повоєнні роки підприємець, котрий одразу ж став годувати чи не все місто смачним морозивом.

Так, Львів одержав у його особі не тільки бізнесмена, а й щедрого мецената. Всі прибутки від бізнесу і статки Кашиць-кий віддавав на “українську справу”: премії переможцям Міжнародного конкурсу української мови, стипендії й утримання багатьох студентів і учнів, численні разові акції. Його коштом придбано будинок для школи кобзарського мистецтва.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Володимир Кашицький – Галицький лицар