Власні враження, що слугуватимуть нам духовною опорою у житті

Чи не занадто він славословить своїх старих коней, село, стару хату? Чи не помиляється він у спогадах і почуттях? Ні. Олександр Довженко є сином свого часу і належить сучасникам. Та деколи згадує незабутні роки дитинства і посилає їм у минуле своє благословення. Коли людина повертається до найдорожчих джерел дитинства і не бачить нічого дорогого, небуденного, їй стає сумно і смутно. Така людина є безбарвною.

Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. То чому ж він мусить зневажати минуле? В житті його батьків було багато праці, плачу, темряви,

жалю. Вони прожили свій вік нещасливо, не вміли змінити його. Це було так давно, що майже розтануло в далекім мареві часу. Лише Десна, свята, чиста ріка його дитинства, залишилася нетлінною. Колись давно у ній ніхто не купався: ні жінки, які боялися змити здоров’я, ні чоловіки, яким не личило цього робити за звичаєм, ні дівчата, які соромились скидати сорочки. В той час, коли він був здивованим маленьким хлопчиком, лише малі діти купалися у водах Десни. Згадуючи рідну річку, автор завжди добрішав, почувався багатим і щедрим. Він був щасливим, що народився на берегах Десни, пив Ті воду, лічив зорі у перевернутому човні і досі
не втратив щастя бачити їх навіть у буденних калюжах.

Дитинство… Прекрасна, незабутня, оповита радісними спогадами найчудовіша пора людського життя. Отчий дім, поріг і звивиста стежина, на якій вперше зустрілась із дивним світом природи; дзвінкоголоса малеча, з якою подружилася – все це овиди мого дитинства. Саме звідси я понесла у своєму серці велику любов до всього, що оточувало мене, батьківську мудру науку, матусину пісню і ніжність, дідусеву розважливість, бабусині настанови. Тут я набувала життєвого досвіду із перших своїх дитячих спостережень, мужніла і дорослішала. Досвід дитинства завжди відіграє найважливішу роль у подальшій життєвій долі людини. Більшість талановитих митців завдячують дитинству розвитком своїх творчих здібностей. Сирітське життя в часи тяжкої кріпаччини загартувало душу Т. Шевченка і викликало щиру сповідь зболеного серця. Пережиті факти життя лягли в основу його творів, що стали шедеврами.

Незабутні дитячі враження від оповідань знедолених і покривджених галицьких селян, почуті в батьківській кузні, сформували Франка-письменника. Саме ця стара кузня стала першою життєвою школою, тим вічно пломеніючим вогником, що зігрівав йому душу і був поводирем крізь усе життя. У дитинстві закладаються основи нашого розвитку, формується особистість. І допомагає нам бути самим собою цей найперший берег дитинства, земля, на якій народились, калина біля рідного дому, люди, які допомогли стати на ноги і навчали добру. Найсвятіший і найдорожчий обов’язок кожного – пам’ятати свій берег, знати і любити його, жити ним і завжди тягтися до нього. Без розуміння і усвідомлення цього людина стане забудькуватою, безпринципною, байдужою і зрадливою. Все добре в людині – з дитинства. З перших вражень, першого досвіду, перших казок, пізнання світу.

Дитинство моє! Школярські роки! Олівці, зошити, книжки! Нерозлучні супутники дитячих літ. Ніколи не забуду, як вперше взяла до рук підручник, відчула запах друкарської фарби. Що не сторінка – то нові відкриття. Перший дзвінок, перший клас! Мені ніколи цього не забути, як і не стерти з пам’яті перші уроки духовності, які подала мені бабуся. Зринають у пам’яті спогади про Святий вечір, коли збиралася до столу вся наша родина. Я складала руки для молитви і старанно вимовляла кожне слово. Дорослі колядували, прославляли новонародженого Ісуса, а моє серце сповнювалося любов’ю до нього.

Яскравим спогадом дитинства ясніє у моїй душі духовний екзамен – перше причастя. Пам’ятаю, як я хотіла спробувати з чаші того хлібчика, який приймали люди з молитвою до Бога. Та бабуся пояснила, що спочатку мушу вивчити молитви, посповідатися, а потім аж зможу прийняти Святе Причастя. Я пам’ятаю, з яким захопленням ходила на уроки катехизації, які проводив наш священик, як старанно вчила молитви і готувалася до Першої Сповіді. І ось настав цей день. 19 серпня, коли всі люди йшли до церкви святити яблука, груші, мед, я зранку побігла сповідатися.

А згодом, разом з батьками, одягнена у білосніжну сукню, з віночком на голові, я ввійшла у Божий храм. У душі вирували гордість, радість, впевненість у собі. Ці спогади дитинства будуть слугувати мені орієнтиром у житті. Я думаю, що ніколи не схиблю з дороги духовного оновлення.






Образ сивоока цитати.
Власні враження, що слугуватимуть нам духовною опорою у житті