Твір роздум Усе в житті починається з любові

У ній народжується краса, гармонія, лад, єдність. Любов – радість, любов – джерело натхнення. Споконвічна тайна людського буття. І щасливий той, хто спізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. Від Ярославни, від “Слова о полку Ігоревім” через народний епос, поезію середніх віків і класику вічна тема любові прийшла до нас. Серця під впливом божественного почуття несуть дар життя і поезії… Петрарка, Шекспір, Шевченко, Пушкін, Франко, Леся Українка, Сосюра, Павличко, Ліна Костенко…

Людина, серце якої не плакало від солодкої

муки, душа якої не боліла коханим ім’ям, не може зрозуміти цього прекрасного почуття. А якщо Бог нагородив її цим неоціненним скарбом, то народжується диво-поезія, якій судилося стати безсмертною. І не один закоханий повторював печальні Франкові слова, де і “розпука”, і “невтишима тоска”, де “любов… плаче так гірко”. Кохання робить людину красивішою, облагороджує її. У душі виникає щось незбагненно-животворяще, народжується світ краси і величчя. Це любов водить сонце і світила, цс вона є володаркою усього досконалого, “любов душ. – це лад, це ум природи”, – стверджують поети світової класики.
Любов омиває наші серця цілющим дощем, ростить добро і завше стверджує в людині людське, вивищує нас над злом. Любов дарує хвили: ч радості, дарує світло і тепло. І ніхто не в силі від неї відмовитися, не прийняти її.

Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни, –

З трепетом і ніжністю звертається Ліна Костенко до цього всеперемагаючого почуття. В любові є такі падіння-піднесення в “нерозшифрованої муки невідворотну німоту”, що це проймає все людське єство і може залишити зарубку таку, що ще довго потім “сахається розгублена душа, почувши раптом тихі кроки щастя”. Великі печаль серця, що, здається, увібрано всі смутки молоди ровесників різних часів і народів, промовляє до нас і сьогодні пристрасними словами Василя Симоненка:

Дні і ночі думать про тебе, Виглядати тебе щомить – Лиш для цього, їй-богу, треба, Тричі треба на світі жить!

Любов приносить щастя, любов приносить розпач, страждання. Цим почуттям керувати неможливо. Бо так вже створено світ, що не завжди виникає взаємність у коханні. І тоді здається, що найстрашнішої кари, муки та сліз не треба. Василь Симоненко писав:

Ні, я б не став тебе вогнем палити, З тобою б розквитався без жалю: Я б побажав тобі когось отак любити, Як я тебе люблю.

Силу, велич диво Любові виміряти не в змозі ніхто. Це вона робить будні святами, світ стає сонячним, гарним, це вона запалює серця людські чарівним вогнем. Земля зацвітає не лише весною, і білим цвітом стає “перший сніг”, і душа стає “на повен зріст”, “коли люблю, коли сміюся, коли зітхаю в падолист”, – зізнається Г. Чубач в одній з поезій.

Любов перемагає все. Безсилими стають перед нею ненависть, зло, хвороби. Любов рятує від усіх бід і незгод. І щасливий той, кому доля подарувала цю красу, цю велич, цю силу. І, дякуючи Богові за те, що нагородив мене цими неоціненим скарбе”і, звертаюся до своєї любові:

Спасибі скажу долі, що ти є, Бо ж я могла. Тебе і не зустріти. Нехай мені святе ім’я Твоє Допомагає і в сльоту горіти. Народе мій, до тебе я ще верну… (В. Стус )






Як ти людям так и люди до тебе.
Твір роздум Усе в житті починається з любові