Хто є духовною людиною?

Сьогодні слово “духовність” згадують дуже часто, але, мабуть, не всі розуміють, його значення. Одні вважають, що духовність – це розумність. Інші – що це щось церковне.

Усе в людині від душі. Вихованої душі. І кохання, і біль, і страждання. Це вміння співчувати, бачити. Маленький Принц Сент-Екзюпері вмів бачити серцем. Бачити найголовніше, любити й прощати.

Ми живемо у світі майже сліпими. Ми перестали слухати вірші та музику, вдивлятися в гарні картини, милуватися краєвидами… Очі митця вміють побачити найголовніше. Побачити й показати іншим. У Достоєвського князь Мишкін каже: “Невже можна бачити дерево і не бути щасливим?..”. Гортаючи в альбомах сторінки, милуєшся творами Моне, Сислея, Ван Гога. Вони вміли бачити красу і передавати свої відчуття. Дивлячись американські бойовики, де герої спочатку діють, а вже потім думають, ми вже не хвилюємося, розкриваючи твори Паустовського чи Пришвіна.

Для людини дуже важливо почувати себе одним цілим з усім світом. Єдності з цілим Всесвітом, як у “Сні смішної людини” Достоєвського. Більшість людей зайняті все життя зароблянням грошей – щоб їсти, пити, в щось вдягатись, потім краще їсти, краще пити, краще вдягатись,.. Це не є і не може бути метою життя. Усе це – засоби його підтримки. Не менше. І не більше.

Слова Е. Хемінгуея про людину, яка не є островом в океані, бо вона не самотня, бо вона єдина з усім світом, дуже влучні. Можливо, “з погляду вічності” (слова Спінози), так і є. І все ж кожна інтелігентна людина, духовна людина, відчуває себе саме як той острів в океані, до якого підступає каламутна вода світу майже тваринного, в якому бути порядним – не вигідно, не модно, не престижно. Це притаманне не тільки нашому часові. В Англії 1601 року В. Шекспір вклав в уста Гамлета такі слова: “Боже! Боже! Яке нікчемне, марне, недолуге на...

світі діється. Тьху! Тьху!”

Духовність – та верхівка гори, з якої далеко видно, але ж яка власне й обумовлює самотність духу. У всі часи людину, яка живе за законами духу, зраджували, продавали. Але людина духовна завжди мала велику силу протистояти Злу, виступати на боці Добра. Так було і в часи імператорів, так є і сьогодні. Китайський імператор серед інших титулів діставав такий: “самотня людина”. Він не мав права спілкуватися з тими, хто не дорівнював йому за рангом. Сьогодні духовна людина почуває себе, немов той китайський імператор. Вона не може спілкуватися з тими, хто не думає і не відчуває, як вона.

Духовність – це моральна сила, яка дозволяє не приєднуватися до натовпу, який продається за кращий шмат, дозволяє собі брати хабарі, дивиться на світ через дірку у своїй кишені. Духовній людині не вистачає повітря у світі, де руйнується все – і краса, і почуття. Але вона знаходить у собі силу жити й любити цей світ. Духовна людина – це лагідність і вдячність. Так жили давні філософи, які знали, що люди слабкі, тож їм треба простити і зле перевернути на добре.

Духовність – це освіченість, яка дає найголовніше – світогляд, позитивне світосприйняття. Освіченість завжди починається з книг і бібліотек. Філософ Ортега-і-Гассет написав колись: “Лише Платон здогадувався, що корінь пізнання… полягає у недостатності здобутих людиною обдарувань, підтверджувану тим страшним фактом, що людина не знає..”. Вивчаючи визначні твори, людина почуває себе порошинкою у Всесвіті. Читаючи безперервно, за списками і без них, інтелігентна людина з жахом усвідомлює, що майже нічого не знає. Але читання – це велика насолода. Це спілкування з людьми великими та духовними. Це велика пристрасть, жагу від якої важко втамувати. Бо книги завжди надихають, дають силу жити. А ще – це можливість завжди почувати себе учнем.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...