Власні враження від перебування в лісі

Цілими днями Улянка любила блукати в лісі. її приваблювала зелена галявина, сонячні промінці поміж дерев. Особливо подобалося їй лежати в траві на галявині, яку обступали високі пахучі липи. Галявина нагадувала дівчині маленьке земне озеро, яке пахло молодою травичкою. Уляна відчувала себе маленькою хазяйкою в цьому лісі. Допомагала йому: тушила залишений кимось жар від вогнища, щоб уникнути пожежі в лісі. Улянка зналамайже кожну рослинку, кожне деревце, якітягнулисядосонця. Згадувала дівчинка дідусеву казку.

Нібито є у лісі закуток, який

був найглухішим з усіх. Ховався він від звірів, від людей. Навіть пташка там ніколи не вигукне, лякаючись дивної тиші. Одні їжачки, коли потемнішає, перекочуються через цей закуток. А ще жив там старий вужак, у якого жовтогарячі плямочки стали білими від часу – такий він старий. У тому закутку цвіте полум’яна квітка – Чарнамай-зілля. Існує легенда, що в давні часи жив тут старий дід Чарнамай, якому прислугою були всі рослини, звірі. Вовки годували його м’ясом, вужі та гадюки діставали чудові гриби, яких не знають очі людини, птахи збирали для діда найкращі в лісі ягоди. Прожив дід багато часу серед звірів у лісі.

З

того часу змінився ліс. І у тих місцях, де, за легендою, жив дід Чарнамай, виросло, над річкою товсте, могутнє стебло, а на ньому розквітла велика червона, як вогонь, квітка. Ще ніхто ніколи її не бачив. За легендою, якщо все ж таки хтось знайде її, той ніколи не лишиться сиротою. Де б не була ця людина, на її шляху будуть зустрічатися люди, які стануть їй рідними. Якщо зустрінеться чоловік, стане йому батьком, жінка – буде матір’ю, юнак – братом, а дівчина стане сестрою. Кожна сім’я зустріне його, як рідного, народ бачитиме в ньому улюбленого сина та захисника. Природа допомагатиме йому завжди. Зустрінеться болото на шляху – висохне болото, зустрінеться ліс глухий – розступиться ліс.

Ось таку дивну казку розповів Улянці її дід. Але йде Уляна через ліс, довго йде, намагається відшукати той закуток, а його все немає та й немає…

Тепер мені рідко вдається вирватися на прогулянку до лісу: то до випускних іспитів потрібно готуватися, то до вступних…

Але, коли я була маленькою, ми з батьками часто ходили на прогулянку до лісу. Спускалися з невеликого пагорбу нерівною глинистою доріжкою та йшли через велику, залиту сонячним промінням смарагдову галявину. Йшли далі й далі мамо столітніх могутніх дубів, між молодих кущів ліщини… І ліс здавався мені таким великим, таємничим і незбагненним місцем. Минулої неділі ми з сестрою все ж таки знайшли час трохи прогулятися лісом. Я не була в нашому лісі майже 2 роки, а він зовсім не змінився, хіба що став ще таємничнішим, темнішим та могутнішим.

Ми спускалися знайомою нерівною стежкою й вийшли на знайому тиху зелену галявину. Ось той самий дуб, якому, мабуть, вже не одна сотня років, ось високі розлогі липи. Вони теж вже немолоді, а стоять усе також струнко. Ось сонячні промінці знов грають у зеленому листі… тут нічого не змінилося, тут спокійно, затишно, таємно. Все, як у дитинстві…






В майбутньому я хочу стати вчителем.
Власні враження від перебування в лісі