Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці “Сонячні кларнети” Павла Тичини
Перша поетична книжка Павла Тичини, що вийшла друком 1918 р., отримала назву “Сонячні кларнети”. Образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще втілює сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішому її значенні. “Душа моясония на-мріяла”,- освідчується Тичина, і цей образ як наскрізний у поезіях збірки є ключем для розуміння
У Миколи Вороного наявний зовнішній опис Весни, яка лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах, вона нагадує “Блакитну панну”. Тичина ж пройняв твір весняною, урочистою, сонячною мелодією, знайшов вишуканий ритмічний малюнок. За тонким спостереженням літературознавця, “Арфами, арфами” – ніби рука музиканта двічі плавно торкнулась струн, і вони обізвались далеким, тремтливим, ледь чутним звучанням. А потім вже у швидкому темпі: Золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними…
Усі чотири строфи цієї поетичної перлини наснажені світлим оптимістичним пафосом
Стану я, гляну я – Скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон як золотий З переливами: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена.
Світла, ніжна гармонія барв і звуків, настрій трепетної мрійливості, бентежне очікування нового, невідомого характеризують й інші поезії книжки – Закучерявилися хмари’, Гаї шумлять, ‘ Десь надходила весна”, “Цвіт в моєму серці”, “Не дивися так привітно”. Вони запам’ятовуються не тільки музичністю, а й живописністю, причому мелодійність органічно єднається з колористикою. А головне: такі образи розкривають порухи душі людини:
Десь надходила весна…- Я сказав їй: ти весна! Сизокрилими голубками У куточках на вустах їй спурхнуло щось усмішками – Й потонуло у душі… ( “Десь надходила весна…”)
Пейзажно-інтимна лірика книжки напрочуд національна: в ній повнокровно буяє саме українська природа – жита, луки, гаї, змальовані здебільшого у весняну квітучу пору, особливо коли йдеться про зародження чи розквіт найсвітліших людських почуттів. З небагатьох мікрообразів вимальовується виразна живописна картина: Квітчастий луг і дощик золотий, а в далині, мов акварелі, – примружились гаї, замислились оселі…(“Квітчастий луг”). Так написати може тільки поет, обізнаний з таємницями малярства: Тичина виявив себе і на цій ниві мистецтва. Його поетичні образи позначені метафоричністю й асоціативністю саме в дусі українського художнього мислення. У Тичини горять світи, біжать світи музичною рікою; Дзвін гуде – іздалеку. Думки пряде над нивами. Над нивами-приливами, купаючи мене, мов ластівку; Гасне день, облітає, мов мак; Гей, над дорогою стоїть верба, дзвінкі дощові струни ловить; День біжить, дзвенить-сміється, перегулюється. Як митець-новатор, поет творчо використовує досвід європейської поезії, сам шукає нові виражальні й зображальні засоби. Тоді у створенні художньої картини важливу функцію відіграє символічно-імпресіоністична образність.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)